Без пуття

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Без пуття» Івана Нечуя-Левицького – сатирична повiсть-пародiя на декадентство***. Головними героями твору е егоiстичнi й гоноровi Павлусь i Настуся – дiти багатих людей, якi ведуть богемний спосiб життя i яким глибоко байдужа доля рiдного народу. Перу автора належать також й iншi соцiально-психологiчнi твори, зокрема, «Двi московки», «Бурлачка», «Кайдашева сiм’я» та iн.

Іван Нечуй-Левицький

БЕЗ ПУТТЯ

I

Павлусь Малинка був гарний з лиця, мов чорнявий та кучерявий бог Аполлон. Настуся Самусiвна була пишна на вроду, мов Афродiта, котра тiльки що вихопилась з морськоi пiни на хвилях, але ще не помолилася богу, не вмилась i не обтерла гаразд рушником морськоi пiни на виду. Настуся була гарна, але трохи блiдувата, нiби втомлена, або трохи занидiла, нiби вона двi ночi поспiль танцювала на балi. Вона була значного, багатого роду, а вiн ще значнiшого й багатiшого. Вона зросла в розкошi, а вiн ще в бiльшiй. В ii батька i в неi давно вiтер свистiв у кишенях; в його кишенях вила й скиглила хурдига. В ii покiйноi мами i в неi самоi кишенi були з дiрками, кудою з ранку до вечора за границею витрушувались червiнцi по Парижi, Нiццi та Римi, неначе борошно по грудяному та бакаюватому шляху з подiравленого мiшка на возi. В його тата i в його самого кишенi були неначе якiсь безоднi, кудою провалились двi селi, ще й сахарня з костопальнею та з двома височезними трубами-димарями, навiть не зачепившись у iх штанях та холошах.

Вона й ii мама взимку звичайно жили в Парижi, а влiтку швендяли, як цигани з шатрами, то по Швейцарii, то по Тiролi, то по Рiв'ерi, тiкаючи од спеки, од мошки, комарiв та гедзiв, а приiздили додому на Украiну вряди-годи тiльки тодi, коли iх кишенi спорожнювались. Вiн, скiнчивши реальну школу, поiхав з батьком та матiр'ю до Парижа буцiмто докiнчувати свое вчiння, записався в одну вищу школу вольним слухачем, щось там слухав раз на тиждень для людського та батькiвського ока, але в дiйсностi нiчого не слухав у школi, бо мав дуже делiкатне чуття, бiльше здатне слухати артисток в оперi, нiж усякi нуднi та мудрi лекцii. Вiн бив байдики в Парижi й пiсля смертi батькiв, спорожнивши кишенi до самiсiнького дна, вернувся в Киiв i гайнував без пуття решту батькiвського добра, чого не встиг iще прогайнувать його тато.

Настуся таки спала вночi, хоч вона i ii мама лягали спати сливе перед свiтом. Павлусь уночi нiколи не спав: проводив ночi то в клубi, то в ресторанах за бенкетами та картами, аж уранцi вертався додому й спав сливе до вечора. В його день був уночi, а нiч була вдень, як бувае в пугачiв, сов та кажанкiв.

Його всi звали божевiльним; ii – навiсною. Вона була й розумна зроду, але в неi неначе не було однiеi клепки в головi; в його зроду голова була не без тями, але була нiби недобре набита обручами, ще й з слабкими вторами.

Настуся була в свого батька одиниця. Павлусь зостався в свого батька так само одинак. Вiн якось таки скiнчив реальну школу, хоч од лiнивства двiчi трохи не втопився, перепливаючи ту неглибоку рiчку премудростi; але його двiчi вирятували вчителi та батьки i таки якось доволокли його за руки до другого берега. Вона нiякоi школи не скiнчила, хоч усе починала; завжди починала та на тому й скiнчила. Батько хотiв оддати ii в гiмназiю або в iнститут. Мати стала проти того дибки, сперечалась довго й таки не дала дочки в чужi руки, мiж чужi дiти усякоi мастi: вона боялась, щоб дiвчина там часом не занидiла од важкоi працi, не спростилась, щоб часом не набралася лiберальних iдей i усяких бацил та бактерiй, бо тих бацил та бактерiй вона боялася гiрше, нiж чуми, нiж нудьги од науки. Настусю вчили вдома дорогi гувернантки та усякi вчительки. Настуся вчилась дома поволi, не хапаючись, вчилась, як мокре горить; вчилась, коли сама хотiла. Вона вчилася й гуляла, гуляла й вчилась наперемiнку, щоб було не дуже важко. Три днi вона вчилась, а на четвертий день мама возила ii в танцклас танцювати з дiтьми. Знов три днi вчилася, а два днi одпочивала: мама возила ii сковзаться на льоду на лижвах, або в гостi, або бра