У черницях

Панас Мирний

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«У черницях» Панаса Мирного е продовженням п’еси «Лимерiвна» i засвiдчуе формування нового типу драми***. Проблеми свободи особистостi, актуалiзацiя морально-фiлософськоi тематики присутня у цьому творi. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Згуба», «Спокуса» та iн.

Панас Мирний

У ЧЕРНИЦЯХ

(Продовження «Лимерiвни»)

Драма в 5 справах i 6 постановах

Справляють:

Ігуменя – в монастирi.

Марфа – черниця.

Серафима – черниця.

Маруся, а в черницях сестра Юлiана.

Кнуриха – мати ii.

Кнур – батько ii.

Василь Безродний – гайдамацький отаман.

Гарасим – монастирський сторож.

Кобзар.

Черницi, люди, гайдамаки, запорожцi.

Дiеться у другiй половинi XVIII вiку.

– СПРАВА ПЕРША —

Велика свiтлиця, чепурно прибрана. По стiнах у золотих рамах святi образи, у кутку iх – цiла божниця. Долiвка вистелена килимами, кругом невеличкi гарнi крiслечка. Саме сонце сходе i обдае хату ясним свiтом. Сестра Марфа пораеться: пил з образiв стирае, долiвку мете.

Вихiд І

Сестра Марфа. Ач, сонце як грае; надворi гарно, весело. Земля покрилася травицею зеленою, дерево заквiтчалося листом пишним, повiтря чисте та свiже. Ясне сонечко все те пестить-грiе. Чуднi i дивнi дiла твоi, господи! Розпросторив ти свою руку над землею, увесь свiт повив красою величною. Невеличка комашина радiе тобi; кожна пташка спiвае славу твою. Дивний i величний свiт, господи! А в нас, правду кажучи, завжди однаково: як лiтом, так i зимою, як повеснi, так i восени. Сумно, нудно.

Чуеться стук у дверi.

Голоси. Господи Іiсусе Христе, сине божий! Помилуй нас.

Сестра Марфа. Амiнь. Хто там?

Голоси. Сестра Серафима. Можна увiйти?

Сестра Марфа. Можна. Увiходе сестра Серафима, хреститься i робе низький поклон.

Вихiд II

Сестра Серафима. Благодать господа нашого Іiсуса Христа буде з нами.

Сестра Марфа. Амiнь. На всякiм мiсцi владичество його.

Сестра Серафима(пiдходе до Марфи). Доброго ранку, сестро Марфо. Дозволь облобизати тебе не яко Іуда, а яко розбойник. (Цiлуються).

Сестра Марфа. Що скажеш, сестро Серафимо?

Сестра Серафима. До матушки гуменi, сестро Марфо. Рано ще, спочивае, мабуть? Он i ти ще не поприбирала.

Сестра Марфа. Ще не виходила з покою… Сядь он там посидь. Вона не забариться вийти. Треба до того поприбирати.

(Сестра Серафима сiдае у самому куточку бiля дверей, Марфа шпарко стирае пил, струшуе килимцi i пiдмiта смiття).

Чого се ти, сестро Серафимо, до матушки так рано?

Сестра Серафима(побрязкавши чотками). Як би тобi сказати? Попрохатись маю…

Сестра Марфа. У мир, сестро?

Сестра Серафима. Та хоч бiля миру пошвендяти. Лiтечко тепле настало, сонечко ясне так грiе… Тягне на вiльне повiтря. Хочеться повештатись по свiту просторому. Побачити, як люди живуть, чи не забувають господа милосердного, почитають його храми святi.

Сестра Марфа. Торiк сестра Євдокiя ходила. Матушка дуже гнiвилась, що малий збор принесла. Цих молодих, каже, тiльки пошли, то так завжди: витрiщаться на людей, а про бога не дбають.

Сестра Серафима. Ну, вже як i стару яку пошлють, що ледве ноги волоче. Доб'еться до села, та там i лiтечко злiтуе, вилежуючись у священика на перинах. Молодша все-таки бiльше свiта збiга.

Сестра Марфа. Пiди ж ти. А матушка зовсiм навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осiлася, не перегорiла, часто ii грiх путае.

Сестра Серафима. От, уже i грiх! Як iнший раз задивишся на людей – то вже i грiх. Навiщо ж на нас, молодих, так рано отсю рясу надягають, коли грiха бояться? Не про грiх же я повинна думати, коли надiла на себе чернечу одежу! Ти, сестро Марфо, до неi близько ухожа. Ти iй скажи оце, що я кажу. Умов ii та й про мене не забудь натякнути, а я вже тобi мирського гостинця принесу.

Сестра Марфа. Ох! сестра Марфа сама така, коли б iй хоч на тиждень вирватися у мир.

Сестра Серафима. То й ти просися.

Сестра Марфа. Просися! Просилася раз, так… У тебе, каже, тiльки й думки, що про мир; а в черницi поступила, у чорне нарядилась. А я як у черницi поступала? Хiба я охотою йшла? Батько вiддали. Іди та й iди, богу будеш молитися за нас. Батько ж i досi десь по свiту вештаеться,