Невiдомий

Михайло Коцюбинський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Невiдомий» Михайла Коцюбинського – iмпресiонiстична новела, для якоi характерна сюжетна розмитiсть, акцент на лiричних почуттях i переживаннях***. Найвiдомiшими творами автора е «Тiнi забутих предкiв», «Intermezzo», «Дорогою цiною», «Цвiт яблунi», «Ялинка», «Хо», В путах шайтана», «На каменi», «Пiд мiнаретами» тощо. Михайло Коцюбинський – украiнський письменник-iмпресiонiст, майстер психологiчноi прози.

Михайло Коцюбинський

НЕВІДОМИЙ

Етюд

До чого? І звiдки бажання? Життя лишилось за сими мурами, а тут, серед сiрих холодних стiн, замкнулась зо мною смерть. Я не боюсь ii. Я кликав ii на праве дiло, i вона прийшла. Узяла жертву, а потому, як вдячний пес, прибилась до моiх нiг… Тепер вона зо мною. Що ж, дивись там з чорних куткiв на мою тiнь, чигай на мене кривавим оком… Се тобi нагорода.

Але я ще живий. Чую пiд собою твердий тюремний матрац, бачу свое тiло, простягнене на лiжку, своi великi ноги, узутi у черевики, своi руки, якими я… В кутку блимае лампка, а над нею нависла сiра i вогка ворожа тиша. Та я не хочу бачити того… не хочу… Заплющу очi. Вогнянi кола. Танцюють i сиплють iскри… А тепер… тепер пливе вже рiчка життя. Бо що з того, що замкнули мене у сей холодний льох, коли ввесь пишний свiт, всi барви, весь рух життя отут, у менi, в головi, в серцi… Ах, як менi хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рiдину… як менi хочеться взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливi води, в кров свого серця i все списати, востанне списати, що бачив, що почував. Клапоть паперу, тiльки клапоть паперу… Гей, ви, тюремники! Не можна? Що? Людинi, що мае вмерти? Ха-ха!.. Ну, що ж! Може, се й краще. Буду лежати i буду низати, немов намисто, разки моiх думок, без слiв, без чорнила i без паперу. Бо думки бистрi i легкi, як птахи, а слова мов сильце, в яке iх ловиш: одно спiймаеш, а решта пурхне… Се буде мiй твiр, може, кращий за тi, якi читали люди, се буде повiсть для единого читача, найбiльше вдячного i чуткого. І се буде нитка, що еднае смерть iз життям, а поки вона снуеться, я ще живий.

Як раптом залунали всi голоси… як раптом линув потiк життя у сю домовину… Ах, який натовп!.. Нi, так не можу. Стiйте. Дайте спiймати. Ага!