На каменi

Михайло Коцюбинський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«На каменi» Михайла Коцюбинського – новела, названа письменником нарисом, присвячена кримськотатарськiй тематицi***. Найвiдомiшими творами автора е «Тiнi забутих предкiв», «Intermezzo», «Дорогою цiною», «Цвiт яблунi», «Ялинка», «Хо», В путах шайтана», «На каменi», «Пiд мiнаретами» тощо. Михайло Коцюбинський – украiнський письменник-iмпресiонiст, майстер психологiчноi прози.

Михайло Коцюбинський

НА КАМЕНІ

Акварель

З одинокоi на цiле татарське село кав'ярнi дуже добре видно було i море, й сiрi пiски берега. В одчиненi вiкна й дверi на довгу, з колонками, веранду так i перлась ясна блакить моря, в нескiнченнiсть продовжена блакитним небом. Навiть душне повiтря лiтньоi днини приймало м'якi синявi тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних гiр.

З моря дув вiтер. Солона прохолода принаджувала гостей, i вони, замовивши собi каву, тислись до вiкон або сiдали на верандi. Навiть хазяiн кав'ярнi, кривоногий Мемет, пильно стежачи за потребами гостей, кидав свому молодшому братовi: «Джепар… он каве… бiр каве!»[1 - Одна кава… двi кави.] А сам вихилявся в дверi, щоб одiтхнути вогким холодком та зняти на мить з голеноi голови круглу татарську шапочку.

Поки червоний од задухи Джепар роздував у коминку жар та постукував рондельком, щоб вийшов добрий каймак[2 - Пiна на кавi.], Мемет вдивлявся у море.

– Буде буря! – обiзвався вiн, не обертаючись. – Вiтер дужчае. Он на човнi збирають вiтрила!

Татари повернули голови до моря.

На великому чорному баркасi, що, здавалося, повертав до берега, справдi звивали вiтрила. Вiтер надував iх, i вони виривалися з рук, як великi бiлi птахи; чорний човен нахилився i лiг боком на блакитнi хвилi.

– До нас повертае! – обiзвався Джепар. – Я навiть пiзнаю човен – то грек сiль привiз.

Мемет теж пiзнав грекiв човен. Для нього це мало вагу, бо, опрiч кав'ярнi, вiн держав крамничку, також едину на все село, i був рiзником. Значить, сiль йому потрiбна.

Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав'ярню i подався на берег. Гостi поспiшили вихилити своi фiлiжанки i рушили за Меметом. Вони перетяли круту вузьку вулицю, обiгнули мечет i спустились каменистою стежкою до моря. Сине море хвилювалось i кипiло на березi пiною. Баркас пiдскакував на мiсцi, хлюпав, як риба, i не мiг пристати до берега. Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий i довгоногий, вибивались iз сил, налягаючи на весла, однак iм не вдавалося розiгнати човен на береговий пiсок. Тодi грек кинув у море котвицю, а дангалак почав швидко роззуватися та закасувати жовтi штани вище колiн. Татари перемовлялись з берега з греком. Синя хвиля скипала молоком бiля iх нiг, а вiдтак танула i шипiла на пiску, тiкаючи в море.

– Ти вже готовий, Алi? – крикнув грек на дангалака.

Замiсть одповiдi Алi перекинув голi ноги через край човна i скочив у воду. Зручним рухом вiн пiдхопив у грека мiшок з сiллю, кинув собi на плече i побiг на берег. Його струнка фiгура в вузьких жовтих штанях та синiй куртцi, здоровий, засмалений морським вiтром вид та червона хустка на головi прегарно одбивались на тлi блакитного моря. Алi скинув на пiсок свою ношу i знов скочив у море, занурюючи мокрi рожевi литки в легку й бiлу, як збитий бiлок, пiну, а далi миючи iх у чистiй синiй хвилi. Вiн пiдбiгав до грека i мусив ловити мент, коли човен опускався врiвень з його плечем, щоб зручно було прийняти важкий мiшок. Човен бився на хвилi i рвався з котвицi, як пес iз ланцюга, а Алi все бiгав од човна на берег i назад. Хвиля здоганяла його та кидала йому пiд ноги клубки бiлоi пiни.