Наталка Полтавка

Іван Котляревський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Наталка Полтавка» Івана Котляревського – це романтично-сатирична п’еса про любов i вiрнiсть. Наталка i Петро кохають одне одного, однак злиднi i бiднiсть змушують iх розлучитися, а в цей час до дiвчини сватаеться багатий пан Возний, нелюбий ii серцю. Однак, для закоханих матерiальний достаток не е важливiшим за щирi почуття. Перемежована пiснями i легким гумором, «Наталка Полтавка» Івана Котляревського е класичним украiнським драматургiчним твором, у якому майстерно описанi традицiйний украiнський побут та звичаi. П’еса написана двома мовами – украiнською та росiйською.

Іван Котляревський

НАТАЛКА ПОЛТАВКА

Опера малороссийская в 2-х действиях

Действующие лица:

Возный Тетерваковский.

Горпина Терпилиха – вдова старуха.

Наталка – дочь ее.

Петро – любовник Наталки.

Микола – дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко – выборный села.

ДЕЙСТВИЕ І

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка(выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;

О, як мое болить серце, а сльози не ллються. | 2 рази

Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,

Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу. | 2 рази

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.| 2 рази

Єсть же люди, що i моiй завидують долi,

Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi? | 2 рази

Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

Тяжко жити без милого i в своiй сторонцi. | 2 рази

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися. | 2 рази

Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 рази

До кого я пригорнуся, i хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаешся в нуждi i горi i проклинаеш свою долю; проклинаеш Наталку, що через неi утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене – i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi моi на тебе iще раз i навiки закриються…

Явление 2

Наталка и возный.

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiе на самотi.

Наталка(кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене – тее-то як його – не вишепом’янутим iм’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величае, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, – тее-то як його – хлопочу я, но желаю iз медових уст твоiх слишати умилительное названiе, сообразное моему чувствiю. Послушай:

№ 2

От юних лiт не знал я любовi,

Не ощущал возженiя в кровi;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смiшалась;

Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвiщаеть зрак

Мнi жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противнi мнi Статут i роздiли,

Позви i копи страх надоiли;

Несносен мнi сингклiт весь бумажний,

Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай

Душi смятенной,

Моей письменной,

О ти, мой рай!

Не в состоянii поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл – тее-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап’ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiе лiпоти твоей! Єй-ей, люблю тебе до безконечностi.

Наталка