Хуха-Моховинка

Василь Королiв-Старий

Шкiльна програма #1

У лiтературнiй казцi Василя Королiва-Старого «Хуха-Моховинка» розповiдаеться про пригоди мiфiчноi маленькоi iстоти. Це – зворушлива iсторiя про пухнастих тваринок, якi живуть у лiсi i не несуть жодноi шкоди людям. Чуйне ставлення до природи, милосердя i добро – саме цьому вчить чарiвна казка.

Василь Королiв-Старий

ХУХА-МОХОВИНКА

Вона була останньою.

Народилася не ранньою весною, як всi ii сестри та брати. Було тодi вже тепле, ясне, веселе лiто. Тим-то вона була найменшою в родинi, «мiзинчиком». Їi дуже жалiли й любили, але ж любили не тiльки за те, що була вона манiсiнька, як кошенятко. Була вона добра, лагiдна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща. А граючись з iншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якоi ii кликали. І нiколи нiхто не бачив, щоб вона колись гнiвалась, чи була роздратованою, або ж мала якiсь примхи.

Коротко кажучи, це була дуже гарна Хушка, може, лiпша, як всi iншi Хухи в тому лiсi.

Звали ii Моховинка.

Ми, люди, всiх Хух звемо просто Хухами, так само, як i вони кажуть на всiх нас просто «Люди». А тим часом Хухи бувають рiзнi. Тi, що живуть у лiсi, звуться лiсовими; тi, що по проваллях та скелях, – печерницями; що понад рiчками та озерами, – очеретянками; тi, що у високiй травi та бур’янах, – бур’янками. Бувають ще: степовички, байрачнi, леваднi. Тiльки немае болотянок, бо всi Хухи, як котики, не люблять вогкого.

Моховинка була зроду лiсовою Хухою, й не тiльки лiсовою, а ще й боровинкою, бо народилась вона у густому-густому старому бору, де споконвiку жив увесь ii славний рiд. Вiдомо ж бо, що Хухи з роду в рiд живуть по одних i тих самих мiсцях. Переселяються ж тодi, коли щось зруйнуе милу iм iхню батькiвщину.

А це бувае дуже, дуже тяжко, й вони гiрко плачуть. Правда, люди здебiльшого того плачу не розумiють, думають, що то стогне вiтер, чи скриплять дерева в лiсi, або пищать мишi в полi. Бо ж люди дуже рiдко помiчають та розумiють чужi сльози…

Однак тому великому бору, в якiм жила Моховинка, нiчого не загрожувало. Лiсник доглядав, щоб нiхто не кинув сiрничка, хлопцi глибоко всередину ходити боялися, рубали ж лiс тiльки невеличкими частками, й вiн швидко виростав знову…

В тiм бору, мiж корiнням великоi сосни, зробила на осiнь Моховинка собi хатку. Заблудити вона не могла нiколи, бо ту сосну легко пiзнати: на прикорнi вона дiлиться на три товстих стовбури. Моховинка заложила всi дiрки сосновими галузками, а щiлини й зокола, й зсередини – м’яким зеленим мохом.