За кригою

Олександр Кониський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«За кригою» Олександра Кониського – оповiдання про те, як молодий хлопець втопився у крижанiй рiцi, рятуючи кохану***. Розповiдае цю iсторiю його старенька мати, для якоi втрата единого сина обернулася тяжким горем. Оповiдання належить до найкращих зразкiв малоi прози автора, серед яких також «Сестра-жалiбниця», «Млин» та iн.

Олександр Кониський

ЗА КРИГОЮ

Що за прегарний день видався в десяту п'ятницю! Сонечко свiтить, грiе, а не пече: не душно, не млосно. Повiтря оксамитовою цiвкою так само до тебе в груди й плине й плине, надае тобi новоi свiжоi сили й не дае сидiти в хатi… Я взяв брiль i пiшов в село Рокитяне провiдать давню свою знайому, стареньку бабусю Ольгу Чепелиху. Менi сказали з вечора, що Чепелисi недобре, нiби занедужала.

Чепелишина хата недалеко з кiнця села, на горбочку, над самiсеньким Удаем (Удай – рiчка, доплив Десни). Вона вже давно не Чепелишина, а внукiв ii – од найстаршоi сестри Уляни Гончарихи. Ольга давно вiдписала на iх i хату, й грунт, i поле, яке там було, аби ii годували до самоi смерти.

Прихожу.

В дворi тому, як у вiночку, чисто-перечисто, хоч покотись…

Пiд повiткою Ольжин внук, Максим Гончаренко, – чоловiк лiт так з тридцять, – сидить верхи на стелюзi та вистругуе стругом лiсковi обручi. Бiля його малеча: хлоп'ятко й двi дiвчинки – се вже Чепелишинi правнуки – граються стружками: нанизують iх, нiби то бублички, та збираються «нести у город».

– Помогай бiг, Максиме! – озвався я.

– День добрий, з п'ятницею!

– Майструеш?

– Ет, аби то не сидiть, згорнувши руки. На осiнь обручi виготовляю.

– Ониська (се Максимова жiнка) дома?

– Нема, десь на лузi з полотнами, – бiлить… Просимо-ж до хати! Заходьте… спочинете… втомились… Пiшки?

– Пiшки. Гарний день такий… Бабусю провiдать прийшов. Де вона? Чув, що нездужае…

– Нi, в добрий час поговорити, нiчого. Дякувати – вибрикуе.

– Гаразд. В хатi вона?

– Нi на задвiрку. Ось я проведу вас.

– Не треба… я стежечку знаю, аби тiльки Циган литок не полатав…

– Нема дома, – Ониська взяла до полотен.