Valse melancolique

Ольга Кобилянська

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Valse melancolique» Ольги Кобилянськоi – музична новела, в якiй iдеться про долю трьох незалежних, сильних i вольових жiнок Марти, Ганни та Софii***. Для новели характерне багатство символiчних моментiв, наскрiзною е тема музики. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.

Ольга Кобилянська

VALSE MELANCOLIQUE[1 - Меланхолiйний вальс (франц.).]

Фрагмент

Не можу слухати меланхолiйноi музики.

А вже найменше такоi, що приваблюе зразу душу ясними, до танцю визиваючими грацiозними звуками, а вiдтак, зрiкаючися iх незамiтно, ллеться лиш одною широкою струею смутку! Я розпадаюся тодi в чуття i не можу опертися настроевi сумному, мов креповий флер, якого позбутися менi не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвiйно живу.

Обнiмала би тодi цiлий свiт, заявляючи далеко-широко, що музика грае!

І класичну музику люблю.

Навчила мене ii розумiти й вiдгадувати по «мотивах», одна з моiх товаришок, якоi душа немов складалася з тонiв i була сама олицетворена музика.

Вона вiчно шукала гармонii.

В людях, в iх вiдчуваннi, в iх вiдносинах до себе i до природи…

* * *

Нас мешкало разом три товаришки.

Зразу лише двi. Одна малярка i я. Була вже майже укiнченою артисткою i працювала саме над одним образом, який хотiла продати i поiхати до Італii, щоб побачити тамошню штуку[2 - Штука – мистецтво.] та найти й собi дорогу до неi.

Мала двадцять i кiлька рокiв, була знiмчена полька i брала свое заняття дуже поважно. Дразлива i химерна, коли малювала, була в щоденнiм життi наймилiшою людиною.

Тiшилася великою симпатiею межи своiми товаришками по заняттю, а навiть i самi професори, гострi подеколи до нечемностi супроти своiх ученикiв i учениць, любили ii по-батькiвськи i робили iй своi закиди й уваги в найлагiднiший спосiб, щоб лиш не дiткнути ii. «Dаs schonste Gluckskind»[3 - Найкраща улюблениця долi (нiм.).] – називали ii, вона й сама не називала себе iнакше як: «Ісh – das Gluckskind»[4 - Я – улюблениця долi (нiм.).].

Я прилагоджувалась до матури[5 - Матура – екзамен.] бо хотiла бути учителькою.

Вчилася музики, i язикiв, i прерiзних робiт ручних, ба – i все iнше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капiталом i обернулося в хосен. Маетку я не мала, а життя, вибагливе, мов молода дiвчина, жадало свого.

Знайомi з наймолодших лiт, ми мешкали разом.

Мали двi великi кiмнати, елегантно урядженi, майже з комфортом, бо моя товаришка була з доброi родини i, хоч не розпоряджала великими фондами, була претензiональна i розпещена. «Я не можу зрiкатися всього так, як ти!» – говорила не раз роздразнено, коли я напоминала iй числитися лiпше з грiшми i зрiкатися деяких приемностей.

– Мовчала б ти! – лютилася. – Ти сього не розумiеш. Я – артистка i живу вiдповiдно артистичним законам, а тi вимагають трохи бiльше, як закони такоi тiсно програмовоi людини, як ти! Ти можеш обмежитися на своiм грунтi, бо мусиш; вiн вузький, але мое поле широке, безмежне, i тому я живу таким життям. Тепер iще не вповнi таким, але колись пiзнiше, як стану цiлком своiм паном, – розмахну крилами пiд небеса. Так наказуе чуття артистичне. Я беру все зi становища артизму. А й ти повинна звертатися за ним; усi, цiлий загал. Коли б усi були артисти освiченi i вихованi, почавши вiд чуття аж до строю, не було б стiльки поганi й лиха на свiтi, як тепер, лиш сама гармонiя й краса. А так? Що округ нас? Лише ми однi пiддержуемо красу в життi, ми, артисти, вибрана горстка суспiльностi, розумiеш?

– Розумiю.

– Розумiю! Ти й не здiбна мене розумiти. Не знаю, за що я, властиво, люблю тебе, – перепрошувала мене вiдтак, нiби en passant![6 - Мимохiдь (франц.).] – Критикуеш мене занадто. А все своiм мiщанським розумом, вузькими домашньо-практичними поглядами i старосвiтськими замахами