Лист засудженого на смерть вояка до своеi жiнки

Ольга Кобилянська

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Лист засудженого на смерть вояка до своеi жiнки» Ольги Кобилянськоi – психологiчний нарис, головний герой якого пише останне посланнi до своеi дружини, закликаючи ii не тужити за ним***. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.

Ольга Кобилянська

ЛИСТ ЗАСУДЖЕНОГО НА СМЕРТЬ ВОЯКА ДО СВОЄЇ ЖІНКИ

Моя дорога жiнко, моя люба Марiйко!

Я здоров i бажаю i тобi, з ласки Бога, такого самого здоров’я.

Бiльше не можу казати. Що далi буду оповiдати, се важке, Марiе, i я знаю, що я тобi моiми словами справлю жаль, але я мушу тобi щиру правду сказати. Се хоче i Господь. І Бог, i я сам-один свiдок того, що я маю в своiй душi, що тобi пишу, i який я по правдi е.

Так, Марiе.

Не дуже давно тому снилося менi, що я був вмерлий, причiм було чутно i якiсь вистрiли з крiсiв. Чи здалека, чи зблизька, сього я вже докладно не знаю, менi здаеться, що се мене не обходило. Мене нiчого не болiло. Менi i не текла кров з якоi би там рани. Я був мертвий. Лише в душi чув я такий бiль, такий тяжкий глибокий жаль… котрого не мiг заглушити i гук крiсових вистрiлiв. Ой Марiе, а тому жалю була винна ти. Ти сама-одна на цiлiм свiтi; бо я бачив далi у снi, що я був застрiлений, а ти не могла собi мiж нашими сiмома дiтьми супокою i роботу найти, а вмiсто того бiгала кудись, щоб себе стратити, а то все через те, що я був вмерлий.