Думки проти течii

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Думки проти течii» Миколи Хвильового – один з вiдомих памфлетiв автора, публiцистичний твiр, в якому сконденсовано полемiчнi думки щодо багатьох питань мистецтвознавства, якi мали мiсце у лiтературнiй дискусii 1925-1928 рр.*** Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

ДУМКИ ПРОТИ ТЕЧІЇ

Передмова до роздiлу «Двi сили».

Минуло вже кiлька мiсяцiв iз того часу, як з’явилася надзвичайно сумна стаття ображеноi «Просвiти». Ця талановита елегiя несподiвано для самоi себе вiдiграла, так би мовити, свiтову роль: ii охрестили зовсiм iнтернацiональним iм’ям, саме тим, що його вимовляють – саsus bеlli.[1 - Причина вiйни (латин.).] Тiльки цим i можна пояснити ii успiшну конкуренцiю з працею Ейнштейна: як i «принцип вiдносностi», вона викликала з приводу себе цiлу лiтературу. Навiть ми, смиреннi «олiмпiйцi», присвятили iй зошит на чотири аркушi, назвавши його, за Сенкевичем, «Камо грядеши». В цiй брошурi, до речi, нами зроблено було одну зi спроб систематизувати декiлька думок про сьогоднiшню мистецьку ситуацiю.

Але як же реагували на просвiтянський виступ нашi лiтературнi «масовики»?

Що ж – i вони найшли за потрiбне вiдгукнутись, але… тут пiдскочило традицiйне «але». Висловлюючись м’яко, всi iхнi виступи були трохи туманнi… порiвнюючи з петербурзькими осiннiми туманами, i трохи короткозорi… порiвнюючи з доброю курячою слiпотою. Єдина ясна думка, що в’iдливо стежила за читачем, була така:

– Хвильовий i «правi кола» не хочуть пускати в лiтературу робiтничо-селянську молодь, бо не довiряють iй, бо зневажають ii.

Коли б справа йшла тiльки про цей симпатичний закид, ми не брались би знову за перо, а просто послали б своiх шановних опонентiв в одвертий лист Анатоля Франса, адресований до «Почесного легiону» з приводу «Монiки Лерб’е», i саме в це мiсце:

– «В iнтересах ваших ми просимо вас не робити того, що вам робити не слiд. Утримайтесь вiд суду, який невимовно вище стоiть за вашу компетенцiю».

Але справа лежить глибше, i тому ми беремо на себе труд систематизувати ще декiлька думок.

Перш за все звернiм увагу на те пiкантне явище, що його ми спостерiгали, стежачи за виступами наших опонентiв. Цiкаво, ретельно вишукуючи прихильникiв «олiмпiйських» тез серед молодоi украiнськоi iнтелiгенцii, вони на протязi кiлькох мiсяцiв жодного разу не озирнулись i не поцiкавились, хто ж за ними йде, хто ж iм симпатизуе. Малодосвiдчений читач весь час був пiд таким враженням, що за нами тягнуться «правi кола», а за лiтературними «масовиками» найсправжнiша, кристально чиста робiтничо-селянська молодь. Отже, настав уже час покiнчити з цiею солодкою iлюзiею.

Скажемо так: хай гартовансько-плужанськi маси зачекають хвилинку, а зараз ми зупинимось на украiнськiй iнтелiгенцii.

Припустiм на один момент, що Зеров, Филипович та Могилянський являються в нашiй лiтературi найправiшими елементами суспiльства (ми кажемо суспiльства, бо справа йде не про мистецькi форми, а про iдеологiю). Припустiм, що сьогоднiшнiй Рильський, який, на наш погляд, серед сьогоднiшнiх пролетарських поетiв маячить свiтлою iдеологiчною плямою, припустiм, що вiн е шляхтич, який продовжуе народницькi традицii свого славетного батька Тадея. Припустiм, нарештi, що всi цi украiнськi iнтелiгенти цiлком пiдтримують «Олiмп».

Але подивимось тодi, чи не пiдтримуе хто й наших архiреволюцiонерiв i саме з кiл цiеi ж таки украiнськоi iнтелiгенцii, так чи iнакше зв’язаноi з культурними традицiями минулого.

Тут ми пiдiйшли до надто делiкатного моменту: саме тут ми мусимо голосно назвати тi прiзвища, що iх дипломатично обминае в дискусii «масова» лiтература.

Але кого ж ми маемо на увазi? – Не будемо критись:

– Ми говоримо про Загула, про Терещенка, про Ярошенка, про Савченка i т. д. Очевидно, нiхто не