Синi етюди

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Синi етюди» Миколи Хвильового – збiрка новел, у яких з надзвичайною майстернiстю описуються революцiйнi подii буремного ХХ столiття***. Для цих творiв характерний символiзм, багатство поетикальних засобiв та iмпресiонiстичнi штрихи. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

СИНІ ЕТЮДИ

Збiрка

ВСТУПНА НОВЕЛА

Вчора в «Седi» безумствувала Ужвiй, i «Березiль» давав iлюзiю екзотичноi зливи. А сьогоднi над Харковом зупинились табуни пiвденних хмар i йде справжнiй тропiчний дощ – густий, запашний i надзвичайно теплий. Горожани зовсiм збожеволiли з такоi несподiванки й висипали на вулицi. Про тропiк Козерога вони знали тiльки з географii, а тут трапилось чудо – i тропiк Козерога завiтав на Лопань. Натовпи суетяться, ловлять язиками солодкi краплi тихоi тропiчноi зливи й нiяк не думають ховатись пiд навiсами домикiв.

– Чудесно, – говорю я й булькаю в теплi калюжi. Юлiян Шпол, автор комедii «Катiна любов або будiвельна пропаганда», мовчки за мною: я завжди забiгаю вперед. Весь вiн як мокре курча, i – дивно! – з його капелюшка тече чомусь синя вода. Я повертаюсь до нього й говорю:

– Сьогоднi мое любиме число – 13. Отже, сьогоднiшнiй день мусить принести нам якусь приемну несподiванку. Як ти гадаеш, що це мае бути?

– Очевидно, зустрiнемо професора Канашкiна, – серйозно вiдповiдае мiй приятель.

І дiйсно: в кав'ярнi пока до нас пiдходить названий професор, i пiдходить з такою, знаете, усмiшкою, нiби вiн допiру наiвся карамелi. Вiн нас вiтае, робить нам кнiксен та кiлька комплiментiв, розповiдае щось про критичну оглоблю й тут же читае нам свiй науковий труд пiд такою назвою: «Що таке липа, як так трапляеться, що професорська кафедра раптом стае липова, що таке, нарештi, липовий професор, його роль в марксистському суспiльствi, а також про соцiальне корiння богемських ухилiв серед наших iспанських письменникiв».

– Чудесно! – говорю я, похлопавши Канашкiна по плечу й узявшись двома пальцями за його пiджачну петельку. – Чудесно! Ти подаеш великi надii, i я певний, що суспiльство на слiдуючий рiк обере тебе членом свого парламенту.

– Ну що ви! – червонiе мiй професор. – Я зовсiм не припускаю, щоб моя робота мала такi несподiванi наслiдки.

Але ми – я й Юлiя Шпол – стоiмо на свойому: мовляв, без бляхи тут не обiйдеться, мовляв, на слiдуючий рiк ми вже саме Канашкiна будемо обирати, мовляв, вiн же знае, що в цьому роцi ми таки зумiли провести кiлькох своiх кандидатiв.

– Дякую, дуже дякую! – говорить професор, i ми виходимо з ним на вулицю.

Нас зустрiчае та сама тропiчна злива. Я запевняю, що «Три мушкетери» написав несамовитий Ринальдо Ринальдiнi, а професор Канашкiн запевняе, що цей твiр не належить перу «письменника Ринальдо Ринальдiнi, а належить перу французького письменника Гофмана-молодшого, що писав пiд псевдонiмом Дюма[1 - Батько.]. Тодi до нас пiдходить Олесь Досвiтнiй[2 - Переступае через калюжу.] i каже:

– Драстуйте, товаришi! Драстуйте й ви, професоре Канашкiн!

– Драстуй! – говоримо ми й ловимо язиками краплi теплоi тропiчноi зливи.

Олесь Досвiтнiй iнформуе, що вiн допiру скiнчив свiй новий твiр пiд такою назвою: «Собор Паризькоi Богоматерi». Вищеназваний професор виймае олiвець i записуе: «Олесь Слiсаренко написав удосвiта новий твiр «Собор Паризькоi Богоматерi». Потiм до нас пiдходить вiдомий панфутурист Семенко й одразу ж починае ображати мене дотепами й лаяти за французькi фрази, що я iх вживав у своiх памфлетах: мовляв, це ж французьке парикмахерство. Я з ним погоджуюсь, i таким чином виявляеться, що я творив свiдоме французьке парикмахерство. Тодi беру «Зустрiч трьох» i питаю:

– А що значить NР, що стоiть над кожним твоiм вiршем у цьому збiрнику?

– Як що? – к