Апологети писаризму

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Апологети писаризму» Миколи Хвильового – один з публiцистичних творiв, у якому автор висловлюе своi погляди на проблему масовоi лiтератури та iнтелiгенцii***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

АПОЛОГЕТИ ПИСАРИЗМУ

До проблем культурноi революцii

І

Здаеться, Гiнденбург сказав: «Стратегiя – рiч велика, але той переможе, кому будуть мiцнiшi нерви». Це – так. Це – як правило. І ми це завжди пам’ятаемо. Отже, i тепер, коли нашу фортецю атакують з кiлькох бокiв, коли ми навiть не встигаемо вiдповiдати на всi тi чистоплотнi й нечистоплотнi брошурки й статтi, що ними обстрiлюють нас, – тепер ми, як-то кажуть, беремо себе в руки i спокiйно продовжуемо наступ.

По-перше, не треба повторюватись, по-друге, не треба чiпати дрiбничок. Треба бити в саму суть. Ми пiдiйшли до того вiдповiдального моменту, коли боротьба на лiтературному фронтi вступае в нову фазу свого розвитку i набирае суто полiтичного характеру. В той час, як в Росii аналогiчна дискусiя допiру розпочинаеться[1 - Див. останнi числа «Журналиста» й «Красной нови».], на Украiнi, в силу багатьох причин, вона пiдiйшла вже до одного iз своiх логiчних етапiв. Отже, зробимо деякi висновки.

Почнемо з пана Донцова, з того самого Донцова, що, як вiдомо, найрозумнiший i найпослiдовнiший серед украiнських фашистiв. Спитаймо його, як вiн дивиться на сьогоднiшнi пертурбацii на Великiй Украiнi.

«Ми маемо очi, зверненi на Схiд. Та не бачимо зовсiм нiчого, окрiм «фактiв», нових молдавських республiк тощо, себто лише прояви офiцiального життя знаходять у нас вiдгомiн. А шкода! Бо те, що тепер укрите[2 - Курсив наш.] на тамтiм березi[3 - На радянському себто.], сто разiв цiкавiш вiд усяких украiнiзацiй. Маемо дiло з духовним здвигом серед украiнства, глибоким i вагiтним необчисленними наслiдками»[4 - Пiдкреслення автора.].

Так пише пан Донцов у своiй останнiй статтi «Украiнсько-совiтськi псевдоморфози»[5 - ЛНВ. – 1925. – № 12 (примiт. упор.).], що з неi так вдало, аж плакать хочеться[6 - Про це поговоримо далi.], цитуе наша добра й хороша голова з киiвського «Плугу».

Виходить, ми не помилились. Оббиваючи пороги ЦК Компартii i притягуючи його увагу до цього самого «здвигу», ми, по сутi, виконували партнагрузку. Отже, будьмо насторожi! – саvеапt сопsules! – скрикнуть i iдеологи масовiзму, якi «завсегда хочуть показати свою образованiсть» i завжди попадають пальцем в небо[7 - Пригадаймо хоч би оте знамените «norribile dictu» – з «першого шмата».].

Але, може, ми все-таки помиляемось? Може, Донцов, стежачи за нами з «прекрасного дальока», прибiльшив трохи? Може, ми ще не пiдiйшли до того логiчного етапу, що про нього ми згадали вище?

На всi цi запитання вiдповiдае нам «другий шмат дискусiйноi вiдповiдi», написаний тов. Пилипенком i вмiщений в трьох номерах «Культури i побуту». Коли «перший шмат» можна було назвати шматом гнилоi ковбаси[8 - Висловлюючись рiзко.], то другий мае характер чiткого меморандума, поданого вмiлою[9 - Коли взяти на увагу нашу малокультурнiсть.] i рiшучою рукою. З нього ми й довiдуемось, що нiхто з нас не помиляеться – нi ми, нi Донцов. Небезпека росте i набирае своiх логiчних розмiрiв. Той неприхований куркулячий цинiзм, який хитренько наглядае з останньоi статтi тов. Пилипенка, говорить, що лiдеровi селянського масовiзму треба трохи полiкуватись i залишити, хоч би на деякий час, лiтературну арену. В противному разi вiн зовсiм зiб’е з пантелику молодь i поведе ii до провалля. Єсть два ухили: один – в махаiвщину, другий – в куркулiзм. В умовах украiнськоi дiйсностi перший iз ухилiв майже не находить грунту. Зате другий – завжди й хутко може розквiтнути. І… вiн уже цвiте.

Кожний iз активних громадян нашоi респ