Boa constrictor

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Boa constrictor» Івана Франка – перша в украiнськiй лiтературi натуралiстична повiсть, в якiй автор пiднiмае питання психофiзiологii, згубного прагнення до золота i влади***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Олiвець», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

BOA CONSTRІCTOR

І

Герман Гольдкремер встав нинi дуже злий. Вiн все такий, кiлько разiв йому лучаеться ночувати в Бориславi. А лучаеться то щотижня раз, в п'ятницю, коли приiздить сюди з Дрогобича оглянути роботу i виплатити рiпникам. Герман Гольдкремер, хоть маеток його доходить до мiльйона, нiколи не звiрюе чужим очам надзору анi чужим рукам виплати. У нього в Дрогобичi своя камениця, порядна, нова, ясна, – сказати не жаль. А тут приходиться йому ночувати в дерев'янiм домику, серед магазинiв, завалених бочками кип'ячки та величезними грудами воску. Правда, той домик, поставлений його коштом, все-таки найпоряднiший i найкраще положений на весь Борислав, – але знов дарма рiч рiвняти його до дрогобицьких будинкiв. Хоть стiни бiлi i вiкна яснi, та вид навкруги сумний, понурий, поганий: купи хворосту, купи глини, бруднi магазини та ще бруднiшi помешкання людськi. Нi зеленi свiжоi, нi виду всмiхненого не побачиш. Воздух удушливий, загуслий вiд нафтового сопуху; у Германа вiд нього за кождий раз голова крутиться, немов вiддурицi. Та ще й люди, що снуються навкруги його помешкання, помежи бруднi шопи, помежи глинистi гори, що, мов мурашки, невпинно нишпорять коло законiв, – тьфу, чи то люди? Чи такi на свiтi люди? Зачорненi скрiзь нафтою та глиною, мов ворони, – на них пошарпанi шмати – не то шкiра, не то якесь невидане полотно, – вiд них на сто крокiв вiе незносний дух нечистоти, сопуху, шинкiв, зопсуття! І голоси у них – нi, се не людськi голоси, а якийсь крик глухий, хриплий, немов дренькiт розбитого баняка. А який позiр у тих людей – дикий, зловiщий! Кiлька iх, що помимо ранньоi пори пiдхмеленi йшли до ям[1 - тверезому годi видержати в глибинi! // 2 // таких людей загалом межи жидами дуже мало // 3 // вiн був мiняйло i iздив однокiнкою по селах, промiнюючи голки, дзеркальця, шила та всяку господарську подрiб за платники // 4 // цирулик, за котрим пiслали до Дрогобича, нешвидко надiйде в таку негоду // 5 // i кавцii кiлькасот гульденiв зложив, i дерева та вапна довозить // 6 // Герман жив в iх домику // 7 // впрочiм, нi умiння анi спосiбностi до того в нього не було // 8 // учителi частенько йому о тiм говорили // 9 // в його ямах], поглянули в вiкно i побачили Германа. Вiд iх поглядiв йому якось стало моторошно. «Такi люде, – подумав собi, – якби видiли мене в багнi, то не то, щоби мя не витягли, а iще би мя глибше пхнули». І ось в якiм товариствi приходиться йому, аристократовi, проводити цiлого пiвтора дня. Вiн сплюнув крiзь створене вiкно i вiдвернувся. Його очi живо оббiгли комнату – чистеньку веселу свiтличку. Гладка лакирована пiдлога, мальованi стiни, круглий столик з орiхового дерева, комода i «писемне» бюрко – ось що передусiм насувалося оку. Все блищало, яснiло до сходячого сонця, що саме кидало перше промiння. крiзь вiкна до комнати i золотисто-кровавими переливами грало на гладких, блискучих предметах. Але очi Германа вiдвернулися i вiд них, – вiн не мiг знести сильного свiтла. На боковiй стiнi, супроти дверей, у пiвтiнi висiв великий образiв золочених рамах, – на нiм спочили очi Германа. Була се досить хороша i вiрно списана картина тропiчноi, iндiйськоi околицi. Вдалi, повитi синявою мрякою, мрiють величезнi троеники – цiлi лiси бамбуковi Бенгалю. Здаеться, чуеш, як в тiй гущавинi з легким шумом вiтру мiшаеться плачливе скомлення тигра-кровопiйцi. Ближче к передньому плану i картини троснику не стае, тiльки поодинокими купинами бовдуриться вгору буйна, ясна, ясно-зелена папороть, а над всiм