Свиня

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Свиня» Миколи Хвильового – сатирична новела, присвячена розкриттю сутностi пристосуванства***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

СВИНЯ

І

Це каже зоологiя:

«…мае сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська i ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер – е в Азii, залишився i в Європi».

Іще треба розповiсти про Карла Івановича i про Хаю – мiж iншим, а про свиню буду говорити потiм.

А тепер iще про будинок, а може, ще про кого-небудь.

Будинок…

Будинок мае чотири виходи, входи. Вихiд вiсiм квартир, квартира чотири-п'ять кiмнат, а кiмнати (назад!) – дають ще квартири. У кiмнатах, у квартирi, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом, – чотири квартири: Хая, сiм'я товаришки Зоi з Зоею i два товаришi: один товариш з товаришкою, тепер жiнка (чи як там?): Райський i вона, Яблучкiна. Четвертий – Петушков.

От.

А от припустiм.

Два балкони: один вище, другий нижче.

…Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильця… (Є такi ярки – цвiркунячi, повно точiння, коли вечiр, коли в степу блукае таемно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять крокiв гримае духовна музика – це сад «Гастроль». А коли стихае, тодi симфонiчна оркестра.

Дивлюсь – лiхтарi, лiхтарi, лiхтарi, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.

…А десь збираються iхати кудись. Пiд'iдуть до семафора, а там iще семафор, iще семафор…

Так от – пiд балконом гризуться собаки, зрiдка плачуть коти, мов тi дiти.

Вечiр. А потiм – нiч.

– Мяу-у-у!

Садок. Із садка арiя з «Івана Сусанiна». І тому, що Глинка великий композитор, i мiсто не мiсто, i огнi не огнi, сумно, тоскно, радiсно… І знову сумно…

Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильцями…

А коли вистукував цвiркун (тодi прийшов вечiр), Хая пiшла на балкон i через бильця перехилилась, щоб покликати:

– Ка-арль! Ка-арль!

Це так: язик до пiднебiння. От повторiть голосно:

– Ка-арль! Ка-арль!

Чоловiк живе i вiн не знае, що вiн мавпуе. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природi теж: весна заплаче дощами, а потiм i осiнь заплаче дощами. Мiж iншим, чом ми бабники. Ви як гадаете? А от Латвiя нiбито рiка i тихенько струмкуе, це тому, що Латвiя нагадуе латаття, а бiля латаття вода якось завжди струмкуе.