Я (Романтика)

Микола Хвильовий

Шкiльна програма #1

«Я (Романтика)» та «Іван Іванович» Миколи Хвильового – це психологiчнi твори, присвяченi темi комунiстичного правлiння в Украiнi. Герой новели «Я (Романтика)» заглушив особистий бiль кулеметною чергою, але як бути, коли твоэю жертвою стае власна матiр? Життя на межi божевiлля, на межi людських можливостей, сумлiння i обов’язку – такою е багатопланова структура новели М. Хвильового «Я (Романтика)». У повiстi «Іван Іванович» автор майстерно використовуе прийоми сатири i сарказму, зображуючи абсурдну полiтику iдеологiчного режиму.

Микола Хвильовий

Я (РОМАНТИКА)

Іван Іванович

Сiм’я, друзi, винаходи, взагалi деталi його зворушливого життя, нарештi, опис трагiчноi загибелi

Зачем же изображать бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? Что же делать, если уже таковы свойства сочинителя, и, заболев собственным несовершенством, уже и не может изображать он ничего другого, как только бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? Й вот опять попали мы в глушь, опять наткнулись на закоулок. Зато какая глушь и какой закоулок!

    Н. Гоголь

Теккерей, наприклад, каже, що Свiфт (ви пам’ятаете «Гуллiверову подорож») справляе на нього враження величезного гiганта i що загибель його, Свiфтова, нагадуе йому, Теккерею, загибiль грандiозного царства.

Так думав про названого автора i Іван Іванович i думав саме в тi днi, коли його було вигнано з третього курсу юридичного факультету за «вольтер’янство». Вiн тодi навiть обiцяв комусь, на випадок перемоги «революцiйного народу» зробити «Гуллiверову подорож» настiльною книгою i положити ii з правого боку вiд Рабле («Гаргантюа i Пантагрюеля» вiн уже давно дiстав за невеличку цiну у букiнiста). Але, по-перше, це було страшенно давно, а по-друге, – Іван Іванович просто забув про Свiфтове iснування. Правда, сьогоднi пiдростае його симпатичий синок, що колись (все можливо!) зупинить свiй вольтер’янський погляд на чiткому силуетi злого англiйського сатирика, та, на жаль, оповiдання це не про сина, а про батька, i тому дозвольте попрохати пробачення за деяку непослiдовнiсть i вiтiюватiсть в думках i перейти нарештi до необхiдних зарисовок.

І

Декiлька слiв про мажорне сонце, а також i про те, що мусить цiкавити читача.

Вулицю, що на нiй живе мiй симпатичний герой, названо iм’ям Томаса Мора («вулиця Томаса Мора»). Це не зовсiм поганий закуток в нагiрнiй частинi нашого, як говорить Іван Іванович, заздалегiдь i з обуренням вiдкидаючи ганебне мiщанство, – нашого «вiд голови до п’ят революцiйного города». Тут вам асфальт i на тротуарах, тут вам асфальт i там, де пролiтають бадьорi автомобiлi (таксi!) i де вже не плентаються зовсiм сумнi допотопнi вiзники. Тут вам, нарештi, мало не бiля кожного будинку розведено запашнi клумби, що так пахнуть улiтку приiсним запахом резеди. Багато рокiв тому ця вулиця звалась Губернаторською i по нiй метушились чиновники iмператорського режиму. Тепер, як запевняе Методiй Кирилович (про Методiя Кириловича читайте далi), на цiй вулицi ви не зустрiнете жодного чиновника того ж таки iмператорського режиму. Словом, на вулицi Томаса Мора пануе зразковий порядок i, як говорить мiй герой, порядок в, так би мовити, «новiй революцiйнiй iнтерпретацii». Отже, нема нiчого дивного, що Іван Іванович мешкае саме в цьому зразковому закутку, а не десь на старорежимне подiбнiй околицi.

Будинок, де жив Іван Іванович, теж не без видатних заслуг: його збудовано тiльки два роки тому, i тому його пролетарське походження не пiдлягае нiякому сумнiву. Правда, виникнення цього хмародряпу зв’язано з якоюсь випадковою панамою, але, по-перше, – яке це мае вiдношення до цього оповiдання? i, по-друге, – хто ж мае сумнiв, що наш цими днями розкасирований робiтничо-селянською iнспекцiею комхоз нiколи нiчого не мав спiльного хоч би з тiею ж мiською думою, де, як вiдомо, теж засiдали не завжди не грабiжники й не завжди не спекулянти. Словом, i