Ревiзор

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Ревiзор» Миколи Хвильового – сатирично-побутова новела, у якiй викриваеться матерiально-плотський вимiр особистих стосункiв***. Головна героiня твору Леся флiртуе з ревiзором, але згодом дiзнаеться усю його правдиву потворну сутнiсть. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

РЕВІЗОР

І

На кватирi Валентина Бродського, репортера провiнцiальноi газети, з раннього рання готувалися до прийому надзвичайного гостя. Власне, «товариш iз центру» мусiв обiдати в редактора, але редактор, Іван Сiрко, нiяк не мiг його прийняти: по-перше, жив Сiрко в надто маленькiй кiмнатi (в нiй навiть двом тiснувато було), а по-друге, його спартанському помешканню замкнутого одиночки нiяк не личило виконувати роль закутка для бенкету хоч би й з «товаришем iз центру».

Репортерова дружина – Леся – як тiльки прокинулась, одразу ж метнулася по сусiдах. Хотiлось прийняти гостя як слiд, хотiлось навiть купити вина, горiлки та консервiв тощо, але, на жаль, не було бiльш-менш пристойного посуду i, головне, не було грошей на вищепоiменованi закупки. Правда, Сiрко з охотою допомiг би Лесi карбованцями зi свого утримання, але Валентин був рiшуче проти того. щоб вона улаштовувала обiд на кошти редактора, i навiть проти того, щоб вона робила позичку в того ж таки Сiрка. Бродський був не тiльки великим хлiбосолом, але й по-своему шанобливою людиною.

Грошi Леся з великими труднощами дiстала. Та коли прибiгла додому, щоб забрати кошика й коопiвську книжку, Валентин зустрiв ii незадоволеним обличчям i категорично заявив:

– Я зараз iду. Не можна ж, Лесiчко, так довго бiгати! Невже ти не розумiеш, що ревiзор давно, мабуть, в редакцii?

– Почекай, Валю! – сказала Леся. – На кого ж я дiтей покину? Дай же менi хоч до коопу збiгати.

Чотирилiтня Нелiчка заплакала. Зайорзався й двохлiтнiй Мурзик. Дiти одразу ж зрозумiли, що iхня мама знову збираеться iти з дому.

– Ну, от бачиш, Валю? Як же я покину дiтей?

Бродський занервувався. І занервувався вiн саме тому, що «це – просто нетактовно ставити його в таке нiякове становище». Вiн добре розумiе, що дружина не хоче покинути дiтей, але хай же i вона збагне, що приiзд ревiзора – дуже небуденна подiя в його газетi i що вiн нiяк не може бути дома в той час, коли «товариш iз центру» сидить у редакцii. Можна, скажiм, попрохати сусiдку, щоб доглянула за дiтьми… Нарештi, що це за фокуси? Що за буржуазнi замашки? Хiба можна так виховати справжню робiтничо-селянську дiтвору? Отже, Валентин радить взяти на ключа Нелiчку й Мурзика i таким чином припинити дискусiю. Хай кричать: покричать, покричать i замовкнуть.

Хоч репортер i не переконав свою дружину, але вона вже не сперечалася. Вона поспiшила вiдпустити чоловiка i, залишивши дiтвору пiд доглядом сусiдки, побiгла до коопу.

О десятiй годинi ранку на квартирi Бродських шипiв примус, а о дванадцятiй був готовий уже й обiд. Нарештi, за якийсь час не треба було думати й про стiл: i пляшка горiлки, i пляшка шатоiкему, i коробка сардин, i картопля – все було на мiсцi i чекало споживача. Гiсть мiг вiльно заходити до кiмнати.

Але гостi, на жаль, публiка дуже капризна. Погодившись зайти до когось о першiй годинi, скажiм, вони о першiй нiколи не приходять, i iх мають чекати до четвертоi. Але й о четвертiй вони, на жаль, не являються, i iх чекають до сьомоi. Нарештi годинник показуе пiв на восьму, i тодi виявляеться, що гiсть не може прийти.

Так було i з «товаришем iз центру». Увечорi прибiг Валентин i сказав Лесi, що ревiзор просить в неi «пробачення за турботи», але сьогоднi вiн у Бродських нiяк не зможе бути… певнiше, не змiг, бо ревiзор i вiн, Валентин, уже «пошамали» в б'ергальцi.

– Ти хочеш сказати, що вiн завтра буде в нас обiдати? – сказала Леся.

– Завтра?.. – Валентин зам'явся. – І буде i не