Пудель

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Пудель» Миколи Хвильового – сатирична новела, в якiй автор порушуе проблему вбивства революцiею людських почуттiв***. Головний герой твору Сайгор звик бачити у жiнцi лише робота певноi професii i не здатен зрозумiти ii тонку сутнiсть. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

ПУДЕЛЬ

І

Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв'яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузковоi маси.

На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеi. Потiм i вiн одiйшов убiк. – Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.

На двадцять крокiв уперед iшли – мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з «Не ридай») i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя – невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент – органiзатор вечора.

Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi «Зелений Гай», сьогоднi, «на користь». Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.

Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.

Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. І коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.

Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. І говорив – потiм – про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. І знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.

Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.

– Добре!

І сказав прозу: одкомандируе в райком, а вiдтiля Григорiй поiде далi, на сельроботу, на село.

Пiдхопив:

– На село?

Григорiй довго путався в незв'язних фразах i нарештi рiшив, що йому все-таки тут кур'ером веселiш, нiж десь «на задрипанках».

– Полювання – гарна рiч, та бачте…

Сайгор бачив. – Сонце стояло над головою. Город вiдходив по шосе, а за ним плентались яри, iподром, радiо. Сизою ртуттю коливались далi.

І в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про тi ж засiдання й згадав термiновi пакети.

– Глядiть же, не забудьте однести.

– Не турбуйтесь, – сказав Григорiй.

Марчик – дворняжка: лiтом – лягаш, зимою – гончак, дома – сторож – зiрвав гаву й помчав за нею по тирсi. Тодi ж вiдстав пудель мадмуазель. Арйон вiд компанii i з кошиком в зубах пiшов поруч Сайгора. І тодi ж повернула голову баришня з редвидату – не Тоня – i чогось подивилась на Сайгора й посмiхнулась тихою звичайною усмiшкою. Потiм кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня – не Тоня – поверталась i усмiхалась тихою звичайною усмiшкою.

Сайгор погладив пуделя по кучерявiй левинiй гривi й сказав:

– Гарний пес. Чудова порода для дресировки.

Григорiй, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка пiдлетiла, помахуючи хвостом, i показала зуби, вiн тут же, на шосе, примусив ii служити на заднiх лапах.

– Все-таки я скажу, – промовив Григорiй, – не люблю я цих пуделiв. Так: нi те нi се. Користи мало. Ну, тягае у зубах кошика, а що з того? Подумаеш, штука!

Потiм iз любов'ю посiпав Марчика за вуха й рiшуче заявив:

– Молодчик!

Певно, Григорiй був патрiотом своеi батькiвщини. – А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.