Мати

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Мати» Миколи Хвильового – психологiчна новела, у якiй розповiдаеться про долi двох братiв, що опинилися у ворожих таборах пiд час громадянськоi вiйни***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов) – талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

МАТИ[1 - МАТИ. Надруковане вперше у т. З Творiв, потiм у т. 1 Вибраних творiв, за яким подаемо у це видання, з такою передмовою:«Це оповiдання дехто плутае з новелою «Я». Мiж ними нiчого спiльного нема. Основна мисль оповiдання «Мати» така: подiлення людей капiталiстичного суспiльства на класовi табори е така ж неминучiсть, як неминуча загибiль свiтогляду «старосвiтських» людей. Проте думку авторову почасти видно й з епiграфа». Написано 1927 року.]

Приiхали до матерi та три сини:

Три сини вояки, да не'днакi

Що 'дин за бiдних,

Другий за багатих…

    П. Тичина

Батько цих бойових хлопцiв помер дуже давно – так давно, що й не скажеш. Поховали його на осiнньому кладовищi в тому ж таки дореволюцiйному мiстечку i саме тодi, коли Остап та Андрiй тiльки-но розпочинали свою життеву путь. Як пам'ятають старожили, з батька був звичайний собi кравець i – можна сказати – надзвичайна людина. Ну, хто б, скажiмо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? Хто б ризикнув з цього сморчка зробити хоч би поганенького вояку? А от глядiть же: тiльки й думок у нього було, що про тую неспокiйну козацьку старовину. Зiгнувшись над якимись штанцями, скажiмо, та перегортаючи сторiнки молодого Гоголя, кравець[2 - Розповiдають старожили.] завжди тяжко зiдхав i з такими словами звертався до своеi молодоi дружини:

– А чи не думаеш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?

З iсторii мiстечка вiдомо, що коли Остап[3 - Старший кравцiв син.] скiнчив т. зв. «приходську школу», кравець цiле лiто бiгав по сусiдських дворах i розпитував у мешканцiв, як йому добитися iз своiм перваком до кадетського корпусу. За всяку цiну хотiв кравець зробити зi свого любого сина[4 - Як i з другого сина.] вiйськову людину, й за всяку цiну хотiв вiн бачити своiх синiв на вороних кониках. З його бiганини, звичайно, нiчого не вийшло[5 - Не допомiг навiть пан «справник».], i кравець примушений був, продавши свое майно[6 - Козу й курку з пiвнем.], повести свого первака до мiсцевоi гiмназii. І привiв кравець свого первака до мiсцевоi гiмназii й благословив його приблизно такими словами:

– Так от що, дорогий мiй сину! Не забувай батькiвського заповiту: як виростеш, синку, то, просю я тебе, пiди ще ти до вiйськовоi школи i причепи собi там блискучу шаблюку… щоб був ти менi, значить, як Остап для Тараса Бульби.

Остап уважно вислухав батька й побiг на iспити. І поступив вiн, значить, в тую гiмназiю, й саме тiеi осенi, коли чудакуватий кравець навiки розпрощався з нашим бiлим i без кiнця загадковим свiтом.

Кравець був типовий мiстечковий кравець, i не наважився вiн порушити вiкову традицiю: як i всi мiстечковi кравцi, вiн був страшенно бiдний. Не залишив вiн пiсля себе буквально нiчого, крiм двох пар стареньких ножиць та поганенькоi швацькоi машинки. Так що мусiла, значить, його дружина перебиватися з хлiба на сiль та жити в неможливих злиднях. І вже не могла вона вiддати свого другого сина в гiмназiю й вiддала його до простенькоi ремiсноi школи.