Чумакiвська комуна

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Чумакiвська комуна» Миколи Хвильового – новела, для якоi характерна типова для авторського iдiостилю сюжетна розмитiсть, схематизм у зображеннi героiв i акцент на поетицi***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА

І

Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.

Осiло.

Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п'е чай з блискучого самовара.

Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:

– Ш-ш!

І зимою: – Ш-ш!

І лiтом: – Ш-ш!

І восени: – Ш-ш!

Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його – канарейка в клiтцi.

…Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон, зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.

…Все йде, все минае й вiдходить, не вертаеться, а обиватель знову намагаеться впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного життя.

Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чуе обиватель – блукае мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.

І каже вiн, зiдхаючи:

– Да, шерочко.

…Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти до манастиря – Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя Чумака.

Мрiйник загинув в iмлисту киiвську нiч, а маленька комуна й досi живе в повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.

II

Бiля ворiт написано: «В сем доме прожiвает дворянiн Гараем».

…А коли на бруку дiтвора здiймае гамiр, молодий поет Андрiй (Андре) деклямуе з Чумака:

– Безнадiйно. Є надiя: ось, на цьому бруку.

– Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.

Бiля комуни проходять i тiнi минулого – черницi чорнi (тепер живуть невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).

Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.

Інодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спадае гаптований серпанок.

…До Андрiя пiдходить Варвара й оповiдае про яму – недалеко яма, куди черницi скидали колись «незаконних» немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства.

Пiдходить товаришка Валентина – високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих. М. X.).