Бараки, що за мiстом

Микола Хвильовий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Бараки, що за мiстом» Миколи Хвильового – новела, сюжет якоi розгортаеться у 1918 роцi***. Головний герой твору санiтар Юхим пiсля прочитання на парканi плакату з закликом пiдпiльного ревкому бити «нiмчуру та гайдамаччину» пропонуе своему колезi Мазiю «пiдсобити товаришам», що закiнчуеться смертю обох друзiв. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.

Микола Хвильовий

БАРАКИ, ЩО ЗА МІСТОМ

І

Юхим пiдiйшов до паркана й прочитав такий плакат:

Товаришi!

Тероризуйте тил ворога. Бийте нiмчуру!

Бийте гайдамаччину. Наше вiйсько недалеко.

Хто не з нами, той проти нас.

    Пiдпiльний ревком

Д'ех! Мать твою бог любив!

І тут же Юхим подумав про Мазiя:

– Так… Розумiю… Ну, держись, Мазiю! Посмотрим твою ухватку. Потiм заложив руки в кишенi i, посвистуючи, пiшов до баракiв. Це було вдень.

II

Розсипаеться небесний дрiб по даху i спiвають ринви одноманiтну пiсню в переливах легкого дзвону.

Тиха осiння нiч, коли темно, як сажа, а десь запiзнився невiдомий птах вилетiти на пiвдень.

Над бараками лiхтар примружив свое старече око, засльозився, з сумом дивиться на провалля. Бiля города присiли бараки, а далi ховаються провалля, де навалено смiття з мiстких будiвель, з помийних ям.

А цвинтар, що праворуч, зарився в стоси жовтого листя, i по колiна загрузли могильнi верби…

Ну i прислухався Мазiй, санiтар барачний, i чути було – шарудять у листях мишенята дощовитоi осенi.

То падають дрiбненькi горошинки, щоб напоiти землю невеселим сумом.

Холодно.

Вiтер iде широкою вулицею, добiгае до баракiв i тодi з важким духом трупiв несеться до провалля, щоб заритися в смiття.

До баракiв, у двiр, крiзь ворота просунулись рейки, що провели в п'ятнадцятому роцi, коли з далеких сопок Галичини привезли ранених.

Але зараз не видно рейок – темно, як сажа.

…Ах, Нiмеччино, Нiмеччино! Кожного дня заганяем у ворота чотири-п'ять вагонiв напiвтрупiв, i бараки повнi до неможливости.

Тягнуться потяги без станцiй, без води, без хлiба на батькiвщину – i приходять потяги до баракiв.

…І от до Мазiя прибiг Юхим, кинув спрожогу:

– Ну, есть плакат!

– Що кажеш, Юхиме?

Мазiй дивиться двома ярками. Вiд нього йде труповий дух.