Сава Чалий

Іван Карпенко-Карий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого – iсторична п’еса, в якiй постае образ козацького сотника***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.

Іван Карпенко-Карий

САВА ЧАЛИЙ

Трагедiя в 5 дiях i 7 картинах

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Потоцький – коронний гетьман.

Шмигельський – шляхта.

Жезнiцький – шляхта.

Яворський – шляхта.

Качинська – шляхта.

Кася – ii дочка, шляхта.

Зося Курчинська – потiм жона Чалого.

Сава Чалий.

Гнат Голий – його побратим.

1-й, 2-й, 3-й запорожцi.

Медвiдь – спершу селяне, потiм гайдамаки.

Грива – спершу селяне, потiм гайдамаки.

1-й, 2-й, 3-й чоловiки.

Гайдамака.

1-а, 2-а баби.

Нянька бiля дитини Чалого.

Кульбаба – гайдамаки.

Кравчина – гайдамаки.

Якiв – гайдамаки.

Молочай – гайдамаки.

Микита – гайдамаки.

[Потап – козачок].

ДІЯ ПЕРША

Середина пустки. Лави. Стiл на трьох ногах. Пiч наполовину розвалена.

На стiнi висить жидiвський халат. На сценi нема нiкого.

ЯВА I

Медвiдь i Грива, входять.

Грива (з косою направець в руках. З дверей). А хто тут е, озовися!

Медвiдь. Нема ще нiкого, рано!

Грива. А тут безпечно справдi.

Медвiдь. Еге! Нiхто з сiпак дворових не загляне; а на селi то так скрiзь i зорять, щоб не збиралися на раду.

Грива. Сюди нiхто i носа не наверне! Одно – далеко вiд двора, та ще й в яру глибокiм, а друге – пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут iх Сава Чалий.

Медвiдь. Пани тут всi навколо тiльки Сави Чалого бояться, а наш брат iх нi краплi не страшить, так вже привикли всiх вважать за бидло! А ти ж куди прямуеш?

Грива. У лiс до Сави.

Медвiдь. Вiн буде тут сьогодня. Обiщав прийти на раду.

Грива. От i гаразд. А Сава митець!

Медвiдь. Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрiвняеться. Вiн вчений сильно: учився, кажуть, в Киевi у братствi. Його й на Сiчi поважають, там i батько його старий в повазi був.

Грива. Вигодував Чалий сина Саву козакам на славу.

Медвiдь. Кошовим хотiли Саву обiбрать, так щось не тее… Старшина, знать, проти нього.

Грива. Кажуть, Сава не згоджуеться з тим, що завелось тепер на Сiчi. Вiн хоче людей i вiру боронить, а старшина бiльше тягне за панiв.

Медвiдь. Так от вiн i кинув Сiч! Побратавсь з Гнатом Голим, i скрiзь по Украiнi панiв лякають вдвох.

Грива. Удвох? Ото сказав! Удвох нiкого не злякаеш. У них ватага е велика, та все такi завзятцi, що й чорт iм сам не брат!

Медвiдь. Якби таких побiльше, то легше б нам жилось… Глянь!

Грива. А що ти тут побачив?

Медвiдь. Тiлько лапцардак зостався.

Грива. Жидiвський?!

Медвiдь. Еге… У цiй корчмi жид-орандар сидiв немилосердний. Тiлько хто писне, бувало, проти нього, зараз у двiр; а у дворi за жидом тягнуть, як за братом, бо вiн всi переправи, всi попаси держав i мито брав… Обдирав людей на панську i свою користь. Дознавсь про цее Сава i пристращав орандаря. Орандар сторожею корчму обставив i ще гiрше почав грабувати. Тодi Гнат Голий сторожу розiгнав i всiх порiзав.

Грива. І це давно було?

Медвiдь. Та на тiм тижнi.

Грива. Диво, що нових жидiв-орандарiв i досi тут нема.

Медвiдь. Бояться.

Грива. Нiщо iх не лякае, коли поживу чують! Не вспiе кров засохнуть тим, що вчора вбито, диви – вже новi орандарi в корчмi сидять.

Медвiдь. Вiрнi панськi слуги.

Грива. А людськi п'явки.

Медвiдь. Якби не орандарi, з панами легше б було жити.

Грива. Якби не пани, то й орандарiв би не було.

Медвiдь. І то правда. І скажи на милость: ну, будем казать, пан, хоч вiн i католик, так хрест же в нас один; а жид – невiра… Чому ж не з нами, а з жидами пани живуть так, як брати? І звiдкiля воно це взялося? Невже так споконвiку?

Грива. Нi. Дiд мiй сто двадцять лiт прожив на свiтi, так вiн казав, що мiж людом i панами була братерська згода, i всiм тодi жилося, як в раю.

Ме