Наймичка

Іван Карпенко-Карий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Наймичка» Карпенка-Карого – соцiально-психологiчна п’еса, в якiй автор торкаеться болючоi на той час теми збезчещення простоi дiвчини паном***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Сава Чалий», «Бурлака», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.

Іван Карпенко-Карий

НАЙМИЧКА

Драма в 5 дiях

ДІЄВІ ЛЮДИ:

Василь Микитович Цокуль – 45 лiт, багатий хазяiн.

Робiтники його: Мелашка – молодиця, Дiд – мiрошник, Панас – парубок.

Маруся – дiвчина.

Пилип – молодий москаль, гусарин.

Аблакат.

Борох – шинкар.

Рухля – його жiнка.

Янкель – iх син, лiт 15.

Харитина – сирота, наймичка iх.

Парубки, дiвчата, молодицi i москалi.

ДІЯ ПЕРША

Сiльський вид. Улиця. Збоку шинк.

ЯВА І

Бiля самих дверей шинку стоять Харитина й Рухля. Харитина переклала з свого хвартуха у хвартух Рухлi курячi яйця.

Рухля(дивиться на яйце против свiту). Може, вони нечистi, попорченi?

Харитина. Божилась баба Палажка, Що свiжi. На тiй недiлi тiлько знесли кури.

Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побiжи зараз до Соломii, вiзьмеш у неi курку i мiрку картоплi – вона менi винна; потiм забiжи до баби Горпини – нехай дасть молока зараз вiд корови. Тiлько мерщiй, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуеш? Не сиди менi там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й нiч… ще й пелюшки треба постирать, i дiл помазать… Ну, iди, чого стоiш?

Харитина. Загадали увечерi. Як же я все разом зроблю?

Рухля. Хiба я кажу разом? Я тобi загадую тiлько, бо ти без загаду не зробиш…

Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У нас нема мiшка.

Рухля. Нехай дасть у свiй мiшок, завтра вiднесеш.

Харитина. Не поспiю я сьогодня всього зробить, уже вечiр…

Рухля. Ну, не галамагай! Роби, як велю. (Пiшла у шинк).

ЯВА II

Харитина, а потiм Цокуль i Борох.

Харитина(одна). Отак день у день! Як муха в окропi крутюсь… (Дражне). «Харитино! Сруль плаче. Харитино – Гершка одягни. Харитино – поведи Рiвку надвiр!..» Не знаеш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, бiжи туди, бiжи сюди!.. Та все швидше, i мушу терпiть… Е, терпи, душа: спасенна будеш! (Пiшла).

Борох i Цокуль.

Цокуль(дивиться вслiд Харитинi, набiк). Як картинка! (До Бороха). Проворна у тебе дiвчина оця, Харитина… вiдкiля вона?

Борох. Я й сам не знаю, – сирота.

Цокуль. Гарна дiвчина! Я давно збираюсь ii переманить до себе.

Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, таковоi цiни, як ви правите, теперечки нема.

Цокуль. Як нема, то не продам.

Борох. Краще пущай мишi з’iдять, нiж бiдний человiк што-небудь заработае.

Цокуль. І мишам треба що-небудь iсти. А коли вже на те iде, щоб заробить, то чом же й менi бiльше не заробить?

Борох. Ви все свое, все шуткуете, – ой, какой ви! Нi, справдi, Василь Микитович, поговорим насурйоз: продайте менi овес i ячмiнь, дайте што-небудь заработать.

Цокуль. Купуй!

Борох. Заходьте до мене, ми побалакаем, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю.

Цокуль. Не пiду я. Там набереться усякоi голоти, та й лiзуть у вiчi, щоб поставив горiлки.

Борох. А чого ми будем сидiть у шинку? Хiба у мене нема кiмнати? Заходiте до меня, нiхто не буде мiшать. (Одчиня дверi). Пожалуйте!

Цокуль. Ну, добре. А як я в тебе наймичку одiб’ю, то що ти тодi скажеш?

Борох. Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий человiк, усе з шутками… только не шутiть так при Рухлi… Милостi просю.

Цокуль. Без шуток…

Пiшли в шинк.

ЯВА III

Входить Панас.

Панас (один). І де вона, тварюка, лазить? Цiлий день вештаеться, а тут треба! То до кума залiзе, то до московки, – ну й бабiй! Був i там, i там – не застав! Сказали, що москалям овес продае, ходив аж до вахмистра, знов сказали: не було. Чорт його знае, де й шукать. А тут хотiлось би до вечера справиться, щоб хоч на