Бурлака

Іван Карпенко-Карий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Бурлака» Івана Карпенка-Карого – соцiально-полiтична п’еса, в основi ii конфлiкту – боротьба захисника iнтересiв селян бурлаки Опанаса Зiнченка проти сiльського багатiя Михайла Михайловича***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Бондарiвна», «Сава Чалий», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.

Іван Карпенко-Карий

БУРЛАКА

Драма в 5 дiях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Михайло Михайлович – волосний старшина.

Омельян Григорович – писар.

Сидiр – збiрщик, прибiчник старшини.

Петро.

Семен.

Дiд односельчанен.

Микола.

Павло.

1-й чоловiк.

2-й чоловiк.

3-й чоловiк.

4-й чоловiк.

Опанас – бурлака.

Олекса – молодий парубок, його племенник.

Галя – Олексина молода.

Олена – сестра Олекси.

Прiська – жiнка Петрова.

Гершко – жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.

ДІЯ ПЕРША

Волосне правленiе. Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.

ЯВА І

Старшина. Хто ж то базiка?

Гершко. Первий – Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоiмку, – я з вами в кумпанii куповав у мужикiв на громадськi грошi хлiб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! i так все розказуе, наче вiн там був. Декотрi хазяiни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.

Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я iх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на свое мiсце; от iм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.

Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаете.

Старшина. То-то. (Смiеться.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаете, що тут Гершко розказуе?

Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаемо своi дiла.

Писар. То iсть, хоч пропади: одно – статистiка, а другое – скопленiе большое отписки.

Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на розi; писки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяiн з трьох рублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяiн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мое щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаешся, це настояща статистiка!

Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаемось.

Старшина. Ай справдi.

Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хiба так ii зараз i схопиш?

Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаеш. Тепер, слава богу, страшних немае. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!

Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабануе, навряд чи й прийде!

Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'iдять, коли вiн страшний.

Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоiла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неi i лишню чарку вип'еш.

Виходять.

ЯВА ІІ

Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти iх покiнчаеш? i усе е, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показ