Украдене щастя

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Украдене щастя» Івана Франка – трагiчна драма з елементами детективу, у якiй нiхто з героiв так i не змiг бути щасливим***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Олiвець», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ

ДРАМА З СІЛЬСЬКОГО ЖИТТЯ В 5 ДІЯХ

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Микола Задорожний, чоловiк, лiт 45, невеликого росту, похилий, рухи повiльнi.

Анна, його жiнка, молодиця, лiт 25.

Михайло Гурман, Жандарм, високий, здоровий мужчина, лiт З0.

Олекса Бабич, селянин, лiт 40, сусiда Миколи.

Настя, його жiнка, лiт 35.

Вiйт, селянин, лiт 50.

Шльома, орендар.

Селяни, селянки, парубки i дiвчата, музики i т. i.

Дiеться коло 1870 року в пiдгiрськiм селi Незваничах.

ДІЯ ПЕРША

Нутро сiльськоi хати. Нiч. Надворi чути шум вiтру, снiг б'е об вiкна. В печi горить огонь, при нiм горшки. Анна i Настя пораються коло печi. На лавi, на ослонi, на припiчку i на печi дiвчата i парубки, однi прядуть, другi мотають пряжу на мотовилах; насеред хати при стiльцi один парубок плете рукавицi, Другий на коливоротi крутить шнур.

ЯВА ПЕРША

Парубки, дiвчата, Анна i Настя.

Парубки i дiвчата(спiвають):

Ой там за горою та за кремiнною

Не по правдi жие чоловiк з жоною.

Вона йому стелить бiлу постеленьку,

А вiн iй готуе дротяну нагайку.

Бiла постеленька порохом припала,

Дротяна нагайка бiле тiло рвала.

Бiла постеленька порохом присiла,

Дротяна нагайка кров'ю обкипiла.

Настя(переривае, махаючи стиркою). Та тьфу на вас! Що се ви вигадали такоi плаксивоi! Мов по покiйнику голосять.

1 парубок(регочеться). Ага, а у вас мурашки по шкiрi забiгали.

Настя. Тю на тебе та на твою голову! Ти гадаеш, що я твого тата жiнка, що небiжка нiколи з синцiв не виходила.

1 парубок. Го-го, мiй тато небiжчик усе говорив: «Як чоловiк жiнки не б'е, то в нiй утроба гние».

2 парубок. О, твiй тато добрий цирулик був. Вiн i хлопам умiв кров пускати.

1 парубок. І задармо! То также щось варто!

Настя. Та повиннi-сте стидатися хоть тут, у тiй хатi таке говорити та спiвати. Пек, осина! То так якби, не при хатi кажучи, злого духа при малiй дитинi згадав. Тут ангели божi лiтають, одна хата в цiлiм селi, де святий супокiй, та згода, та лад, та любов – а ви якесь таке завели, що гидко i в губу брати.

1 дiвчина. Та не бiйтеся, тiтко, ми своею спiванкою святих ангелiв iз хати не виполошимо.

Настя. А ти вiдки се знаеш? А може, якраз виполошите? Знаеш, як старi люди кажуть: не викликай вовка з лiсу. А то бувае таке, що як у злу годину скажеш кому лихе слово, то воно зараз сповниться. Моi небiжка мамуня розповiдали, що раз один такий…

1 парубок. Та пипоть вам на язик! Ідiть до печi та глядiть, чи швидко тi вареники будуть, бо далi Микола з мiста приiде та нас понаганяе додому.

Настя. Ади, який швидкий! Не бiйся, вареники будуть. Гляди тiлько, щоб ти свою рукавицю доплiв. (iде до печi.)

1 дiвчина. Ну, кiнчiм, сестрички, тоту спiванку. Вона дуже красна. А така жалiсна, аж плакати хочеться.

Анна(вiд печi). Почекайте-но, як замуж повиходите та на своiх плечах того добра зазнаете, то вам ще й не так плакати захочеться.

Дiвчата. От тобi й на! А ви се вiдки знаете? Хiба ви сього зазнали?

Анна. Ну, я не про себе говорю. А втiм, що зазнала, то досить менi знати та богу.

Дiвчата(хвилю мовчать, потiм починають спiвати):

Ой мужу ж мiй, мужу, не бий мене дуже,

В мене тiло бiле, болить мене дуже.

Пусти ж мене, мужу, в вишневий садочок,

Най я собi урву рожевий квiточок,

Урву рожу-квiтку та й пущу на воду:

Плини, плини, роже-квiтко, аж до мого роду.

Плини, плини, квiтко, плини по Дунаю,

Як побачиш мою неньку, приплини до краю.

Настя(тим часом повиймала вареники, вiдцiдила iх, полила iх олiем, посолила i ставить на столi). Ну, годi вам спiвати! Кидайте роботу! Вареники на столi! (П