Назад к книге «Рябина» [Іван Якович Франко]

Рябина

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Рябина» Івана Франка – п’еса, присвячена традицiйнiй для автора темi соцiальноi несправедливостi, чесний i смiливий Олекса Коваль протиставляеться пiдломi представниковi сiльськоi влади***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

РЯБИНА

(ред. 1893 р.)

Комедiя з народного життя в 4 дiях

ДІЙОВІ ОСОБИ

Прокiп Рябина – вiйт в Нестаничах, лiт около 50.

Орися – його дочка, дiвчина, лiт 18.

Панталимон Качуркевич – писар, по-мiськи вбраний, лiт около 30, похожий на економа, вусатий, з легкими ознаками алкоголiзму.

Панас Казибрiд – старий мужик, з довгою сивою бородою.

Феся – його дочка, дiвчина, лiт 18.

Олекса Коваль – парубок, лiт 28, високий, статний, був у вiйську.

Роман Пiвторак – лiт около 35.

Семен Гриб – лiт около 45.

Гнат Грiнчук – лiт около 60 – господарi.

Рахмiль Цинобер – жид-орендар, лiт около 50, довга руда борода, високий, худий i рухливий.

Присяжний, жандарм, мужики, парубки, дiвчата, жiнки i дiти.

Дiеться в пiдгiрськiм селi Нестаничах в наших часах.

ДІЯ ПЕРША

Обширний майдан серед села. Декорацiя вглиб сцени показуе вид села з церквою, по обох боках сади, обгородженi плотами. Насеред сцени к переду криниця з журавлем, обложена цямриною, край неi корито, оддалiк дернова лавка i кiлька грубих колод. В глибинi сцени дорога, обсаджена деревами, мiж котрими близько правоi кулiси видно кам’яну фiгуру з виразним позолоченим написом: «Пам’ятка знесеноi панщини». Трохи ближче, в центрi сцени, стоiть грубе рябинове дерево з червоними ягодами; на сценi видно пень, а горiшня декорацiя вказуе звисаюче галуззя з ягодами. Через увесь час першоi дii святочно прибранi люди проходять в глибинi пiвперек сцени, чоловiки знiмають капелюхи i хрестяться перед фiгурою, а також кланяються тим, що на сценi.

Ява перша

Орися, потiм писар.

Орися(набирае води з криницi i спiвае).

Гадала-м ся вiддавати, гадала-м, гадала,

Та й так ем си розгадала, що бiда нездала.

Писар(наблизився стиха за ii плечi). Он як!

Орися(схапуеться). Агiй! (Обертаеться.) Пек, осина! А, се ви, пане писарю? І не грiх вам? Так мене перепудили!

Писар. О, не бiйтеся! Я можу вам зараз перестрах злизати.

Орися. Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришевi Рахмiлевi, а не менi!

Писар. Якi ж бо ви, Орисю, недобрi! Я, власне, хотiв до вас зайти…

Орися. Певно, до тата.

Писар. Ну, звiсно, до тата також. Але я знаю, що вашi тато нинi, при святiй недiлi, в ту пору трошка спочивають. А я поспiшав, щоб власне з вами троха побалакати.

Орися. Зо мною! А пек на поганi очi! Що ж ви зо мною за дiло можете мати?

Писар. Хто знае, Орисю, може, важнiше, нiж з вашим татом.

Орися. Жартуйте здоровi! І я з вами буду.

Писар. Нi, Орисю! Я не жартую. Хiба ж ви не видите, як я вас люблю?

Орися. Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тiлько одну горiвку, а другого Рахмiля найбiльше любите.

Писар. Бачите, Орисю, якi ви недобрi! Така молода дiвчина, а така зла.

Орися. Може, для кого й добра.

Писар. А що жя вам такого зробив, що ви на мене злi?

Орися. Якби-сте добрi були, то би-сте менi то хоч помогли вiдро з кирницi витягнути.

Писар(кидаеться до журавля). Господи! Та я зараз!

(Тягне.)

Ява друга

Тi самi i Олекса.

Олекса. Ха-ха-ха! А се що такого? Наш пан писар воду з криницi тягае?

Писар(покидае жердку i обертаеться). Хто се? Що, що такого? Я нiби? Та я не тее…

Олекса. Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловiк, в такiм панськiм убраннi, та коло такого хлопського дiла заходився? Ось менi, то що iншого. (Витягае воду i наливае Орисинi коновки.)

Писар. А властиво ти, паничу, чого ти сюди прийшов?

Купить книгу «Рябина»

электронная ЛитРес 25 ₽