Рябина
Іван Франко
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Рябина» Івана Франка – п’еса, присвячена традицiйнiй для автора темi соцiальноi несправедливостi, чесний i смiливий Олекса Коваль протиставляеться пiдломi представниковi сiльськоi влади***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.
Іван Франко
РЯБИНА
(ред. 1893 р.)
Комедiя з народного життя в 4 дiях
ДІЙОВІ ОСОБИ
Прокiп Рябина – вiйт в Нестаничах, лiт около 50.
Орися – його дочка, дiвчина, лiт 18.
Панталимон Качуркевич – писар, по-мiськи вбраний, лiт около 30, похожий на економа, вусатий, з легкими ознаками алкоголiзму.
Панас Казибрiд – старий мужик, з довгою сивою бородою.
Феся – його дочка, дiвчина, лiт 18.
Олекса Коваль – парубок, лiт 28, високий, статний, був у вiйську.
Роман Пiвторак – лiт около 35.
Семен Гриб – лiт около 45.
Гнат Грiнчук – лiт около 60 – господарi.
Рахмiль Цинобер – жид-орендар, лiт около 50, довга руда борода, високий, худий i рухливий.
Присяжний, жандарм, мужики, парубки, дiвчата, жiнки i дiти.
Дiеться в пiдгiрськiм селi Нестаничах в наших часах.
ДІЯ ПЕРША
Обширний майдан серед села. Декорацiя вглиб сцени показуе вид села з церквою, по обох боках сади, обгородженi плотами. Насеред сцени к переду криниця з журавлем, обложена цямриною, край неi корито, оддалiк дернова лавка i кiлька грубих колод. В глибинi сцени дорога, обсаджена деревами, мiж котрими близько правоi кулiси видно кам’яну фiгуру з виразним позолоченим написом: «Пам’ятка знесеноi панщини». Трохи ближче, в центрi сцени, стоiть грубе рябинове дерево з червоними ягодами; на сценi видно пень, а горiшня декорацiя вказуе звисаюче галуззя з ягодами. Через увесь час першоi дii святочно прибранi люди проходять в глибинi пiвперек сцени, чоловiки знiмають капелюхи i хрестяться перед фiгурою, а також кланяються тим, що на сценi.
Ява перша
Орися, потiм писар.
Орися(набирае води з криницi i спiвае).
Гадала-м ся вiддавати, гадала-м, гадала,
Та й так ем си розгадала, що бiда нездала.
Писар(наблизився стиха за ii плечi). Он як!
Орися(схапуеться). Агiй! (Обертаеться.) Пек, осина! А, се ви, пане писарю? І не грiх вам? Так мене перепудили!
Писар. О, не бiйтеся! Я можу вам зараз перестрах злизати.
Орися. Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришевi Рахмiлевi, а не менi!
Писар. Якi ж бо ви, Орисю, недобрi! Я, власне, хотiв до вас зайти…
Орися. Певно, до тата.
Писар. Ну, звiсно, до тата також. Але я знаю, що вашi тато нинi, при святiй недiлi, в ту пору трошка спочивають. А я поспiшав, щоб власне з вами троха побалакати.
Орися. Зо мною! А пек на поганi очi! Що ж ви зо мною за дiло можете мати?
Писар. Хто знае, Орисю, може, важнiше, нiж з вашим татом.
Орися. Жартуйте здоровi! І я з вами буду.
Писар. Нi, Орисю! Я не жартую. Хiба ж ви не видите, як я вас люблю?
Орися. Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тiлько одну горiвку, а другого Рахмiля найбiльше любите.
Писар. Бачите, Орисю, якi ви недобрi! Така молода дiвчина, а така зла.
Орися. Може, для кого й добра.
Писар. А що жя вам такого зробив, що ви на мене злi?
Орися. Якби-сте добрi були, то би-сте менi то хоч помогли вiдро з кирницi витягнути.
Писар(кидаеться до журавля). Господи! Та я зараз!
(Тягне.)
Ява друга
Тi самi i Олекса.
Олекса. Ха-ха-ха! А се що такого? Наш пан писар воду з криницi тягае?
Писар(покидае жердку i обертаеться). Хто се? Що, що такого? Я нiби? Та я не тее…
Олекса. Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловiк, в такiм панськiм убраннi, та коло такого хлопського дiла заходився? Ось менi, то що iншого. (Витягае воду i наливае Орисинi коновки.)
Писар. А властиво ти, паничу, чого ти сюди прийшов?