На днi

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«На днi» Івана Франка – соцiально-психологiчна повiсть, у якiй порушуються проблеми спiввiдношення суспiльного прогресу з морально-етичними нормами***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Олiвець», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

НА ДНІ

І

З полудня одноi хорошоi, весняноi недiлi здивувалися дуже два полiцiяни, що сидiли в «стражницi» дрогобицькоi комуни. До стражницi приведено якогось панка, молодого ще, середнього росту, в запорошенiм, але досить поряднiм уборi.

– А сей вiдки? – спитав капрал i змiрив молодого чоловiка вiд нiг до голови осовiлими вiд напитку очима.

– Староство прислало, мае йти «на цюпас», – вiдповiв полiцiян, що припровадив панка.

– М-м-м, – замичав капрал i встромив очi в стоячий перед ним тарiль, з останками м'яса та салати, а вiдтак пiдвiв iх трохи, щоб полюбуватися повною «гальбою» пива, ждучою своеi черги.

Полiцiян тимчасом видобув з-за пазухи письмо i подав капраловi. Се був засуд староства. Капрал узяв письмо до рук, розвернув, поглянув сюди й туди i почав слебезувати назву приведеного цюпасника, але, не можучи, мабуть, швидко впоратись з тою роботою, запитав його самого:

– А як ся пан називае?

– Андрiй Темера.

– А вiдки?

– З Тернополя.

– З Тернополя? Гм! А чого ж то пана сюди занесло аж з Тернополя? Га?

Темера немов i не чув того питання, – стояв та й роззирався по стражницi. Свiй капелюх i пальто вiн положив на крiслi.

– За чим пан ту приiхав? – спитав другий раз капрал погрiзно.

Темера спокiйним i твердим голосом вiдповiв:

– Менша о то.

Капрал витрiщив и на нього очi, – далi помiркувався.

– Але не менша, прошу вiдповiдати на мое питання!

– Не до вас належить мене о то випитувати.

Капрал почервонiв зо злостi, але прикусив зуби.

– Ов, мудрi ви, паночку, най ся преч каже! А що ви за ремiслом балуете?

– То вже моя рiч, – вiдказав Темера i почав ходити по стражницi та позирати крiзь вiкна на гiмназiальний огород, залитий зеленню всякоi деревини. По кручених стежках огорода ходили в празничнiм строю люди всяких станiв, а всi веселi, свобiднi… Вiдтам чути було й дитячий дзвiнкий смiх, i жiночi срiбнi голоси, i якесь любе шептання з-посеред потопи листя, з-посеред шуму та шелесту живоi, буйноi ростинностi. Хмарка жалю i смутку пробiгла по вродливiм, молодiм лицi Андрiя, якась тривожна думка защемiла в його серцi, його уста дрогнули судорожно, а очi так i впилися в те зелене озеро, розкiшно дишучи в яркiм сонячнiм промiнню.

– Ов, паночку, дуже ви, бачу, премудрi, а такi молодi, – говорив капрал, гнучи в собi злiсть, i спорожнив пiвгальби пива. – То недобре, як хто завчасу так змудрiе, недовго такому й жити на свiтi. Ну, але, може, тепер ваша ласка загостити до нашоi «салi». Ми ту для таких мудрих панiв маемо осiбну салю, пишну салю, ха, ха, ха!

Темера швидко обернувся. На його лицi видний був неспокiй.

– А пан iнспектор швидко прийде? – запитав.

– О, швидко, – вiдповiв насмiшливо капрал.

– То, може би, я до того часу мiг ту перечекати? – сказав Темера, незважаючи на тон, яким капрал сказав те «швидко».

– Е, то все одно, чи ту, чи там, – вiдповiв капрал, – тiльки що там безпечнiше, та й там ваше, паночку, належне мiсце. Ану, будьте ласкавi, потрудитися.

– Але я би просив мене ту лишити, сли можна, – просився Темера.

– Не можна, паночку, не можна, – солодив капрал, рад, що може вiдплатитися непокiрному.

– Пане капрал, – вмiшався полiцiян, що досi сидiв мовчки коло стола, – та там тiсно, вiсiм душ!.. Може би, того пана туй лишити, заки пан вахмiстр прийде.

– Га, що? – гаркнув капрал. – Вiсiм душ! А мене то що обходить! Попри вiсiм i дев'ята влiзеся. А врештi, як хочеш, то най лишиться й ту, але на твою вiдповiдь!

– На мою? А я