Мiй злочин

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Мiй злочин» Івана Франка – психологiчне оповiдання, в якому постають контрастнi образи людяностi i жорстокостi, а голос сумлiння нагадуе героевi про скоене***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

МІЙ ЗЛОЧИН

Нi, не видержу! Не можу довше видержати! Мушу прилюдно признатися до грiха, хоч знаю наперед, що на душi менi не буде легше вiд того. Адже ж вiдплата тут неможлива, бо яка ж вiдплата може винагородити невинне пролиту кров, надолужити замордоване життя?

Аж страшно менi робиться, коли цiла ота нещасна подiя ясно, з усiми подробицями вирине в моiй пам'ятi. Вiд того часу минуло багато лiт, певно бiльше як тридцять. Я був тодi невеличкий сiльський хлопчина i бiгав, граючись, по лiсах i полях мойого рiдного села.

Власне надiйшла весна, один iз перших гарних теплих днiв. Перший раз по довгiй зимовiй неволi в тiсних душних хатах ми, сiльськi дiти, могли побiгати собi свобiдно. Ми вибiгли на сiножать, що ще була гола i сiра вiд скиненоi недавно зимовоi перини. Тiльки десь-не-десь прокльовувалася з землi свiжа зелень: сквапливi острi листки тростини, ще позвиванi в острi шила листки хрiну та лопухiв над потоком. Тiльки в недалекiм лiсi сподом усе забiлiлося вiд дикого часнику, що власне починав уже вiдцвiтати, вiд бiлих i синiх пiдлiщкiв.

Над нами здвигалося темно-сине склепiння неба, всмiхалося сонце, а на далеких вершках Карпат блискотiли ще здоровi снiговi шапки, мов iскристi дiамантовi корони. Та iх краса не зворушувала нас надто дуже, бо ми почували кождоi хвилi холодний зимовий подув, що йшов вiд них униз до сходу сонця. i рiчка почувала се; вранцi вона була ясна i чиста i плюскотiла тихенько, мов улiтi, а тепер клекотiла гнiвно в своiх тiсних берегах i протискалася вниз своiми жовтаво-брудними розбурханими водами: се були якраз отi блискучi дiаманти, розтопленi весняним сонцем.