Будка ч. 27

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Будка ч. 27» Івана Франка – соцiально-фiлософська драма .у якiй автор створюе контрастнi образи правдивоi душi Ксенi i пiдступноi – Прокопа***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Олiвець», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

БУДКА ч. 27

Драма в однiй дii

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Панько Середущий – будник, лiт 50, високий, з повною стриженою бородою, в синiй блузi, в шапцi з ознакою залiзничого функцiонера.

Олена – його жiнка, лiт поверх 40, згорблена, зморщена, передчасно зiв’яла.

Зося – iх дочка, лiт 18, гарна дiвчина, в сiльськiм чистенькiм убраннi.

Прокiп.

Завада – багатий господар, вдовець, лiт 45, невеликий, кремезний, трохи лисий, зi шпакуватими, коротко стриженими вусами.

Гнат Сиротюк – парубок, лiт 24.

Ксеня – жебруча баба.

Дiеться в нашiм часi.

На авансценi видно вiд правоi кулiси до лiвоi штреку залiзноi дороги. Коло правоi кулiси високий сигналовий стовп, коло лiвоi рампа i лiхтарня на стовпi. За штрекою пiднiмаеться скiсно вгору насип також через цiлу сцену, а на ньому невеличка площа, до котроi вiд штреки ведуть сходи з поруччям. У глибинi сцени залiзнича будка з чорним написом на стiнi «27». Перед будкою телеграфiчний апарат у формi дощаноi, сторцем поставленоi домовини; вiд нього йде дрiт до будки. В будцi два вiкна i дверi. Над одним вiкном видно напис «Каса». О стiну оперта будкарська кругла вiха. Попiд стiною йде лавка, збоку направо – друга. Декорацiя показуе в глибинi вид на поле, здалека село мiж вербами та садами; боковi кулiси – вид на поля, полукiпки, справа далеко лiсок. В протягу акцii вечорiе.

Ява перша

Коли мае пiднятися куртина, чути гуркiт воза, що переiздить через штреку, лускання батога, крик: «вйо! вйо!» Коли куртина пiдноситься, воза вже не видно, тiльки Панько з люлькою в зубах, замикае рампу. За рампою Гнат з батогом.

Панько i Гнат.

Панько. То напевно вже всi? Ти остатнiй iдеш?

Гнат. Та кажу ж вам, що остатнiй.

(Добувае з-за халяви тютюн i крутить цигаро.)

От дайте огнику, коли ласка. Зрана з дому вибирався та й забув з собою сiрничкiв узяти, прийшлося цiлий день коло сiна робити, не куривши. (Закурюе.) Тютюн е, а огню анi руш!

Панько. Невелика бiда, що троха пропостився. Менше грошей з димом пiшло. Я, парубче, в твоiм вiцi ще й не знав, як смакуе тютюн.

Гнат. Е, дядьку, ви в моiм вiцi, певно, й сном не снили, що колись будете будником при залiзницi.

Панько. Та воно-то правда. Поступае свiт, нема що казати, тiлько не все до доброго.

Гнат. А я гадаю, що не все й до злого. А пощо ви питали, чи вже всi з сiном поiхали?

Панько. Та бачиш, рампу замикаю. Мушу ще йти на штреку, там три мости оглянути, бо о дев’ятiй тягаровий iде, а зараз за ним поспiшний. То якби ще якi над’iхали, мусили би чекати, поки не верну.

Гнат. Ну, а хiба ваших нема дома?

Панько. Та то-то й е, що нема. Пiшли обi жати до Завади. Наперся старий рано: конче та й конче ходiть! «Порятуйте, – мовить, – мене сей раз, може й я вас коли чим порятую». Ховай боже, вiн i справдi не раз стае нам у пригодi. То я й казав своiм iти.

Гнат. Ну, бувайте здоровi! Не хочу вам часу збавляти. Моi конi також троха вiдсапалися. Добрий вечiр вам!

Панько. Їдь здоров, небоже!

Гнат вiдходить.

Ява друга

Панько сам, поправляе люльку, йде горi сходами до будки, вiдчиняе дверi, виносить iз сiней лопату i, взявши ii на плече, йде знов на штреку i починае йти за шинами, десь-не-десь поправляючи лопатою насип, стинаючи зiлля, вiдгортаючи камiнець. Далi, зирнувши в напрямi правоi кулiси, пiдносить лопату вгору, махае нею i кричить.

Панько. Гей, гей! А чого вас там занесло! От iще погана дiтвора, не мае де бавитися, та на штрецi! Геть менi насип попсують! А не пiдеш ти вiдтам один з другим, га! (Бiжить з пiднесеною лопатою i щезае.)

Ява третя

Якийсь час на сценi пусто