Зустрiч на перехреснiй станцii

Микола Бажан

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Зустрiч на перехреснiй станцii» Миколи Бажана – оповiдання, яке мае автобiографiчний характер, iсторiя зустрiчi трьох друзiв-лiтераторiв: самого автора, Гео Шкурупiя та Михайля Семенка*** Свiтову славу письменнику принесли твори «Будiвлi», «Гофманова нiч» «Нiчнi концерти», «Гетто в Уманi», «Розмова сердець», «Дорога», «Полiт крiзь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нiчнi роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – украiнський поет, культуролог, енциклопедист, творив здебiльшого у експресiонiстично-бароково-романтичному стилi.

МИКОЛА БАЖАН

ЗУСТРІЧ НА ПЕРЕХРЕСНІЙ СТАНЦІЇ

Розмова трьох

Перехресна станцiя. Рiвнi й блискучi рейки колiй ведуть подорожнiх у всi кiнцi. Тут вiдбулась зустрiч трьох, що iхнi колii нарештi знову зiйшлися на цiй станцii.

Там, де колiя веде вперед, на гранi стикiв блищить зеленим вогником семафор у майбутне. Його поставлено на межi дорiг та нацiй; i лише хоробрi смiливцi вiдважуються вийти за його зелений огонь, бо там починаеться майбутне.

Його встановили смiливi конквiстадори-пiонери як рекордний кордон для всiх подорожнiх. З того часу минуло кiлька рокiв; i масло в лямпах семафора вже майже вигорiло, але вiн ще жеврiв зеленим вогником. Багато подорожнiх дивилися на цей зелений огонь, та iхнi дороги здебiльшого вели назад. Конквiстадори, що запалили його, роз'iхалися праворуч i лiворуч, проте огонь не погасав.

Вони поiхали на розвiдку, iм треба булл заглибитись у сучасне щоб у ньому знайти засоби посуватися в майбутне.

І от сьогоднi на цiй перехреснiй станцii трое з них зустрiлися знов.

Один iз них, що обличчя його вмiщало в собi риси всiх нацiй ТІ рас, що його волосся було чорне, як вугiлля шахт, а очi блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпiтерами европейських ателье, а кожний стороннiй подорожнiй подумав би, що вiн з Патагонii, перший вийшов на колiю, що вела вперед, i подивився на обрiй, де далеко жеврiв зелений огонь семафора…

Цей перший, що вiд нього пахло морем i далекими шляхами, якi перерiзують сучаснiсть, попихкав своею люлькою i задоволено промовив:

– Горить!..

Другiй, що стояв поблизу й показував рукою вдалечiнь. чие обличчя й постать нагадували задумливого мандрiвника футуропрерiй, з докором вiдповiв:

– Хiба я не попереджав?..

І третiй, що великими пальцями правоi й лiвоi руки звужував собi очi, бо вiн був трохи близькозорий, з породи довгоголових, i що блукав по нетрях провiнцii, нiби не ймучи Вiри собi самому, – здивовано промовив: