Поезii 1929-1940 рокiв

Микола Бажан

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Поезii 1929-1940 рокiв» Миколи Бажана – це добiрка вiршiв, в яких гармонiйно поеднанi iдейне начало та метафоричне оздоблення***. Автор поезiй експериментуе з ритмiкою та строфiкою, використовуе прийоми алiтерацii та асонансу. Свiтову славу письменнику принесли твори «Будiвлi», «Гофманова нiч» «Нiчнi концерти», «Гетто в Уманi», «Розмова сердець», «Дорога», «Полiт крiзь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нiчнi роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – украiнський поет, культуролог, енциклопедист, творив здебiльшого у експресiонiстично-бароково-романтичному стилi.

Микола БАЖАН

ПОЕЗІЇ 1929-1940

ФОКСТРОТ

Дугою вигнувшись, дае струна тупа,

Немов краплинi, впасти чорнiй нотi,

І ось улесливо з оркестру накрапа

Мелодiя в розбещенiй скорботi,

І люди йдуть, згинаючись в фокстротi,

Ламаючись у нерухомiм па.

І скрипалi блiдi помалу

З скрипок опуклого бокалу

У залу, як в тремкий сосуд,

Переллють прелюд.

Забився в похотi прелюднiй

Цей крок лисиць, меткий фокстрот.

Цей такт,

Цей тракт хитких iстот,

Цей акт одвертий, акт прилюдний,

Цей неймовiрний акт.

Шматуй же крок, труси людей ти,

Кохання механiчний знак!

Уже на чорнiм горлi флейти

Заходив худий борлак.

Струна, як бич, пече банджо,

І стогнуть скрипалi,

Щоб звук хитавсь, як в жилi жовч,

Як ртуть в гарячiм шклi,

Щоби, упавши з висоти,

Запавсь, зiм'явсь, зiбгавсь.

Щоби розкрилися роти,

Роти голодних павз.

І захлинувсь астмiчний такт,

Що рве, як рану, рот.

Цинiчний акт, прилюдний акт,—

Розчавлений фокстрот.

Ах, солодiйництво примар

В розгойданому мюзiк-холi!

Вiолончелi стегна голi,

І хтивi талii гiтар,

І жирний ляпас пiдошов,

І крок кривий, як корч.

Ну, що ж,

така людей любов,

Випростана сторч!

Хитаючись, любов iде,

До рота влипши ртом.

Любов людей, любов людей

Трусить животом,

Животом i клубами,

губами ботокуда,

Губами, мов окравками

скривавлених лахмiть.

То, поспiшаючи, стенографують люди

Каракулями шiмi свою коректну хiть.

У стоккато шуму шiмi,

Спотикатись в шумi шiмi.

Це – любов.

Ось така ти в шумi шiмi,

У строкатiм шумi шiмi

Ти – любов!

1929

ЕЛЕГІЯ АТРАКЦІОНІВ

Із чорного стебла баска

сiвба важких басiв,

i флейти метушня баска

на ринi голосiв.

Рiзкий плижок, зухвалий скiк,

сухий, як дрiб, галоп,

i флейт одчай, цих флейт баских

над ямами синкоп.

Крутися, свiт, крутися, цирк,

крутися, карусель!

І гостроверхий фейерверк

злiтае над усе…

І день – у смерк, i нiч – у смерк,

i серце – нiчичирк.

Крутись, скажений фейерверк,

крутись, скажений цирк!

І око юрб проколоте

на шпагах тисяч ламп.

Крутись, прокляте коло те…

Такт!

Темп!

Чи, довго прокрутишся так тут,

невже не впадеш,

невже?

Кожен вигиб i темпу, i такту

вiддрукуе капельмейстерський жест.

Вiддрукуе i занотуе: стiй!

На кожну ноту, на ту е

карб

свiй.

І пiзнаеш уперту математику

пароксизмiв захвату i журб…

Товаришу,

друже,

братику,—

в кожного е свiй карб.

Кожному ноту нажебрано,

i iншоi буть не могло б,

i рипить мiж iржавими ребрами

серця сухий суглоб.

Серце! Крутися, хитайся, хитайсь,

вигинайсь шкереберть!

Із губ акробата-китайця

струмочком сповзае смерть.

Захлинувся ковтками конвульсiй,

завертiвсь на блискучiй косi,

i зчепилися в спiльному пульсi

серця

усi.

Горло горбом напнеться,

втнеться крик,

як звисне, мов флаг, iз трапецiй

чорний людський язик.

Скрикне тоненько панiйка…

Тодi нацiляйся й лети,

в зойки розпачливi, панiко,

зiмни iхнi голi роти!

Слину i сльози виточи,

губи в гримаси змiси!

Розгойдались, мов трупи на ниточках,

голоси.

1929

НІЧНИЙ РЕЙС

Пiдноситься зневажливо рука,

І щерблене перо, неначе шпага, гнеться,

І пада, зломлений, в покресленiй чернетцi

Рядок, мов щогла неструнка.

Та напина вiтрила плавнi строф,

Скрипить холодним тросом лiтер

Вiтер

Вишуканих катастроф.

Шукання катастроф, i мандрiв, i н