Тигри

Емма Андiевська

«Тигри» Емми Андiевськоi – збiрка новел, лейтмотивом якоi е самотнiсть сучасноi людини у мiстi***. Авторка акцентуе увагу на складностях урбанiстичних реалiй з життям у квартирах-коробках та шаленим темпом, у якому почасти губиться людянiсть. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму

Емма Андiевська

ТИГРИ

БАШТАН

У мене за вiкном баштан. Вiн кiлькаповерховий, з динями й кавунами, але там ростуть i м’ясорубки. Цi м’ясорубки, здаеться, конденсатори тишi, хоч точного iх призначення я не знаю. Люди, що ходять внизу по цементному подвiр’i, баштану не помiчають. Навiть я сам, коли спускаюся вниз i знизу дивлюся вгору, не завжди його зауважую. Тому я досi вагаюся, чи його тiльки увечорi приносить вiтром з пiвдня, чи вдень баштан просто набирае барви повiтря, i його важко помiтити. Бо те, що вiн мiниться хамелеоном, це менi давно впало в око.

Баштан за моiм вiкном цiлий рiк. Правда, коли я вiдчиняю дверi, то його протягом заносить i в кiмнату, i тодi вiн висить над лямпою або бiля полиць з книгами, але я все таки звик, що вiн у мене за вiкном. Так менi зручнiше. Бо я люблю порядок, а коли я ножем пробую кавуни, то багато соку тече по пiдлозi, i тодi важко дихати. А я люблю дихати. Я цiлими годинами можу лежати й дихати, зосереджено вбираючи ландшафти в легенi, бо я свiт сприймаю через легенi.

Я тримаю баштан зразу ж за вiкном, так що менi не треба навiть виходити на балькон або вихилятися з вiкна, щоб його дiстати. Зрештою, баштан знае моi руки, i вистачае менi простягнути ножа, як вiн сам напливае менi на пальцi. Я одним рухом леза розтинаю кавун i виймаю середину. Я ходжу босий по кiмнатi, поiдаючи кавун за кавуном, а сусiди за стiнами бiгають з квартири в квартиру, сповiщаючи один одному, що я знову почав ходити. Вони не знають, що вiд кавунiв я важчаю, i моi кроки втрачають певнiсть. І що тодi з м’ясорубок менi чути тоненьку музику.

ПРОСТОРИ

Почавши у вiльнi вiд працi хвилини колекцiонувати простори, не мiгши бiльше дивитися, як люди розкидаються просторами, якi iм Дано при народженнi, я ще не уявляв, яких розмiрiв набере моя колекцiя. І все почалося з того, що одного дня я просто не витримав, дивлячись на слiпучий простiр, який вiдкривався кожного разу, як мiй колега, що носить перевiряти до мене статистичнi таблицi, починав сплескувати руками, Нарiкаючи на свiт i на людей. Переконавшись, що нiкого поблизу нема, я запропонував йому за мою мiсячну платню вiдступити менi той простiр, який вiдкривався кожного разу, як вiн розводив руками. Я навiть опустив очi на акти на столi, щоб поглядом не зрадити, наскiльки менi хотiлося мати його простiр, бож я знав, що такий первинний простiр, куди ще не ступала нiчия нога, де повiтря аж рипiло вiд свiжости, вартий i рiчноi, платнi, але мiй колега вирiшив, що я жартую. Вiн глянув на мене, подумавши мить над тим, що мiй жарт до нього не дiйшов, але незручно показувати, що вiн не розумiе мого жарту або що мiй жарт недотепний, посмiхнувся i, махнувши рукою востанне, бо пiсля того, як простiр став моею власнiстю, вiн уже не розмахував руками, нарiкаючи, що в нього вiд рiзких рухiв коле в серцi, заявив, що я можу мати його простiр задурно. Вiн, здаеться, так i до смерти не зрозумiв, що подарував менi простiр, якому позаздрив би не один могутнiй володар, хоч я, бувши засадничо чесною людиною, кiлька разiв нагадував, бачачи, як вiн у розмовi, забуваючи, що в нього вже нема колишнього простору, сплескуе рудами i тодi хапаеться за серце. Але люди вiрять очевидно лише в те, у що iм найзручнiше вiрити, моi роз’яснення не мали жодних наслiдкiв, i так я став власником свого першого простору. Пiсля цього я назбирав чимало просторiв, навiть не розвинувши якоiсь особливоi системи, щоб дешевше поповнити свою колекцiю. Люди на диво не цiнували просто