Джалапiта

Емма Андiевська

«Джалапiта» Емми Андiевськоi – фiлософське оповiдання, головним героем якого е однойменна мiфiчна iстота***. Образ Джалапiти е полiсемантичним, вiн втiлюе у собi гармонiю свiтобудови i доброту. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму.

Емма Андiевська

Джалапiта

Мене вже тiнь ножа вбивае, – сказав Джалапiта, – а ти з ножем хочеш на мене кинутись.

Джалапiта живиться хмарами, i лапи у нього хмари, i руки у нього хмари, тому кожного разу у нього iнше iм'я.

Джалапiта унiверсальний. Вiн кожен з iснуючих предметiв i людей, але вiн не вони, вiн Джалапiта. Коли двi тисячi рокiв тому пробували писати життепис Джалапiти, то покинули, бо Джалапiта не вмiщався в слово. Вiн виливався iз слова, як тiсто, i його кожного разу бiгали шукати в небi i на землi. Джалапiту описати неможливо.

Ім'я Джалапiти мiняеться вiд настрою, погоди i вiд того, на якiй вiддалi вiн перебувае вiд води.

Джалапiта з'iхав лiфтом на Вавилонську башту i глянув униз. Серед куряви на однiй iз центральних вулиць сидiла товста дитина i довбала пальцем у носi. «Дитина ця може бути моiм учнем, – подумав Джалапiта. – Для неi вiдкрита таемниця життя, як свiжа мушля». Вiн звiсив запасну ногу з башти на ту вулицю i сiв поруч з тiею дитиною. «Учнем?» – сказала дитина i вийняла палець з носа. «Нi, – подумав Джалапiта, – ця дитина не послiдовна. Не бути iй моiм учнем».

Джалапiту можна iсти. По Джалапiтi можна ходити, вiн ляндшафт.

Джалапiта пiшов на перегони i сiв у перший ряд. Бабця, що сидiла поруч i трохи недобачала, зчинила крик, прийнявши Джалапiту за коня. Вона звернула на Джалапiту увагу тому, що iй не видно було перегонiв, бо вона забула дома окуляри. Їi зору вистачило лише, щоб побачити Джалапiту. На ii крик нiхто не звернув уваги, бо всi були зайняти кiньми, а Джалапiта закрився лiвою рукою вiд бабцi i поринув у думки. Джалапiта думав, що конi бiжать окремо, а швидкiсть бiжить окремо.

Джалапiта блукав цiлу нiч i нарештi заснув у кочегарцi. Ледачий порторiканець-кочегар, якому лiнь було iти i приносити вугiлля та дрова, побачив Джалапiту i напалив ним печi. Джалапiта дуже здивувався, коли його тiло почало ходити по всiх батареях хмаросягу. Спочатку це його розважало – ходити разом iз парою, але скоро набридло, i вiн порвав труби i вийшов. А коли приiхали пожежна i аварiйна компанди i оточили драбинами хмаросяг, то Джалапiта, який щойно зiбрав з усiх рур свое тiло докупи, сказав: «Джалапiтою опалювати хмаросяги небезпечно».