Етика

Бенедикт Спiноза

«Етика» – один з найвiдомiших творiв видатного голландського фiлософа португальського походження Бенедикта Спiнози (лат. Benedictus de Spinoza, порт. Bento de Espinosa, 1632-1677). *** Людина, що мислить, е частиною Бога, який, на думку автора, позбавлений антропоморфiзму. Таким чином, фiлософiя «Етики» – матерiалiзм. До iнших творiв Спiнози належать «Короткий трактат про Бога, людину та ii щастя», «Трактат про вдосконалення розуму», «Богословсько-полiтичний трактат» та «Основи фiлософii Декарта, доведенi геометричним способом». Бенедикт Спiноза е засновником вчення про едину субстанцiю, що подiляеться на два основних атрибути, – протяжнiсть i мислення.

Бенедикт Спiноза

ЕТИКА

Частина перша

БОГ

ВИЗНАЧЕННЯ

I. Пiд самопричиною[1 - Causa sui.] я розумiю те, сутнiсть чого мiстить в собi iснування або те, природа чого не може уявлятись iнакше як iснуючою.

II. Та рiч називаеться в своему родi скiнченною, котра може бути обмежена iншою рiччю такоi ж природи. Наприклад, тiло називаеться скiнченним, тому що ми завжди уявляемо iнше, бiльше тiло. Так, мислення обмежуеться iншим мисленням. Але тiло не обмежуеться мисленням, а мислення – тiлом.

III. Пiд субстанцiею я розумiю те, що iснуе в собi i уявляеться само собою, тобто те, уявлення чого не потребуе уявлення iншоi речi, з котрого воно повинно було б утворитися.

IV. Пiд атрибутом я розумiю те, що розум уявляе про субстанцiю як щось, що становить ii сутнiсть.

V. Пiд станом[2 - Модусом, modus.] я розумiю видозмiни[3 - Affectiones.] субстанцii або те, що е в iншому, за допомоги чого воно також уявляеться.

VI. Пiд Богом я розумiю абсолютно нескiнченну iстоту, тобто субстанцiю, що складаеться з нескiнченних атрибутiв, з котрих кожен виражае вiчну й нескiнченну сутнiсть.

Пояснення

Я кажу абсолютне, а не в своему родi нескiнченне. Бо що е нескiнченним тiльки в своему родi, вiдносно того ми можемо заперечувати нескiнченнi атрибути; що ж е абсолютно нескiнченним, то мiстить в сутностi своiй все, що виражае сутнiсть та не мiстить в собi жодного заперечення.

VII. Та рiч називаеться вiльною, котра iснуе з однiеi тiльки потреби своеi природи i вiдноситься до дiяльностi тiльки сама собою; необхiдна ж або, краще сказати, вимушена рiч та, котра вiдноситься до iснування i дiяльностi iншими вiдомим i визначеним способом.

VIII. Пiд вiчнiстю я розумiю саме iснування, наскiльки воно уявляеться неодмiнно випливаючим вже лише з визначення вiчноi речi.

Пояснення

Бо таке iснування, як вiчна iстина, уявляеться як сутнiсть речi i тому не може бути пояснене тривалiстю або часом, хоча б ми уявляли собi тривалiсть, що не мае нi початку, нi кiнця.

АКСІОМИ

I. Все iснуюче iснуе або в собi, або в iншому.

II. Те, що не може бути уявлене за допомоги iншого, мае бути уявлене само собою.

III. З даноi певноi причини неодмiнно випливае дiя, i навпаки, якщо немае певноi причини, то неможливо, щоби була дiя.

IV. Пiзнання дii залежить вiд пiзнання причини i мiстить ii в собi.

V. Речi, котрi не мають нiчого спiльного мiж собою, не можуть бути зрозумiлi за допомоги одна одноi, або поняття однiеi речi не мiстить в собi поняття iншоi.

VI. Істинна iдея мае бути згiдна зi своiм змiстом (cum suo ideato).

VII. Що може бути уявлене неiснуючим, сутнiсть того не мiстить в собi iснування.

ТЕЗА І

Субстанцiя за природою передуе своiм станам (модусам).

Доведення

випливае з визначень 3 i 5.

ТЕЗА ІІ

Двi субстанцii, що мають рiзнi атрибути, не мають нiчого спiльного мiж собою.

Доведення

випливае також iз визначення 3. Бо кожна субстанцiя мае iснувати в собi i уявлятись сама собою, або уявлення однiеi не мiстить в собi уявлення iншоi.

ТЕЗА ІІІ

З тих речей, котрi не мають нiчого спiльного мiж собою, одна не може бути причиною iншоi.

Доведення

Якщо вони не мають нiчого спiльного, то, таким чином (по аксiомi 5), не можуть бути зрозумiлi взаемно, а тому (по аксiомi 4) одна не може бути причиною iншоi, – що i треба було довести.

ТЕЗА IV

Двi або багато рiзних речей рiзняться мiж собою або вiдмiннiстю атрибутiв субстанцiй, або вiдмiннiстю iх станiв (модусiв).

Доведення

Все iснуюче iс