Чорна рада (збiрник)

Пантелеймон Олександрович Кулiш

Пантелеймон Кулiш (1819–1897) – визначний украiнський письменник, просвiтитель i гуманiст, один iз фундаторiв украiнськоi нацiональноi свiдомостi i новоi лiтератури. Письменницький талант Кулiша виявився у рiзних художнiх жанрах: вiн писав прозу, вiршi, поеми, драми, багато перекладав. В iсторiю украiнськоi лiтератури увiйшов насамперед як автор першого iсторичного роману «Чорна рада», в якому вiдтворив подii 1663 року, коли пiсля смертi Богдана Хмельницького почалася запекла боротьба за гетьманську булаву.

До видання крiм «Чорноi ради» також увiйшли оповiдання i вибранi поезii П. Кулiша.

Пантелеймон Олександрович Кулiш

Чорна рада

Роман, оповiдання, вiршi

Чорна рада

Хронiка 1663 року

І

По веснi 1663 року двое подорожнiх, верхи на добрих конях, iзближались до Киева з Бiлогородського шляху.[1 - Бiлогородський шлях – шлях на захiд вiд Киева, через село Бiлогородка.] Один був молодий собi козак, збройний, як до вiйни; другий, по одежi i по сивiй бородi, сказать би, пiп, а по шаблюцi пiд рясою, по пiстолях за поясом i по довгих шрамах на виду – старий козарлюга. Конi в iх потомленi, одежа й тороки позапилюванi:[2 - Тороки – ременi ззаду сiдла для прив’язування речей або прив’язаний до сiдла дорожнiй мiшок.] зараз було знати, що iдуть не зблизька.

Не доiздячи верстов зо двi чи зо три до Киева, взяли вони у лiву руку, да й побрались гаем, по кривiй дорiжцi. І хто тiльки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. Крива дорiжка вела до Череваневого хутора, Хмарища. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан iз козацтва, що збагатилось за десятилiтню вiйну з ляхами. Рiч тут про Богдана Хмельницького,[3 - Хмельницький Богдан (Зиновiй) Михайлович (6л. 1595–1657) – гетьман Украiни з 1648 року. Очолив повстання на Запорозькiй Сiчi, яке поклало початок визвольнiй вiйни украiнського народу 1648–1654 рокiв проти польсько-шляхетського поневолення. Пiд керiвництвом Хмельницького вiдбулася Переяславська рада 1654 року, на якiй Украiна прийняла протекторат Московськоi держави.] як вiн рокiв з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхiв i недоляшкiв. От тодi-то й Черевань доскочив собi незчисленного скарбу да пiсля вiйни й сiв хутором коло Киева.

Було вже надвечiр. Сонце свiтило стиха, без жари; i любо було поглянути, як воно розливалось по зелених вiтах, по суковатих, мохнатих дубах i по молодiй травицi. Пташки спiвали i свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усмiхалось. А подорожнi були якось смутнii. Нiхто б не сказав, що вони iдуть у гостi до веселого пана Череваня.

Отже вони вже й пiд Хмарищем. А те Хмарище було окрите гаями, справдi наче хмарами. Кругом обняла його рiчка з зеленими плавами, лозами й очеретами. Через рiчку йшла до ворiт гребелька. А ворота в Череваня не простi, а державськii.[4 - Державський – дiдичевський. (Прим. авт.)] Замiсть ушул[5 - Ушули – стовпи в брамi. (Прим. авт.)А ворота в Череванi не простi, а державськi. Замiсть ушул – рублена башта пiд гонтовим щитом… – державськi – помiщицькi; ушула – стовп, до якого прикрiпляються ворота.] – рублена башта пiд гонтовим щитом, i пiд башту вже дубовi ворота, густо од верху до низу цвяхованi. Бувало тодi, у ту старовину, таке, що i вдень i вночi сподiвайсь лихого гостя – татарина або ляха. Так над ворiтьми у баштi було й вiконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи нi. Над щитом – гостроверхий гребiнь iз дубових паль, а округ хутора – годящий вал. Пiд'iхавши гостi пiд браму, почали грюкати шаблею в цвяхи. По гаю пiшла луна, а в хуторi не озивавсь нiхто; да вже нескоро хтось за ворiтьми почав кашляти, i стало чути, як щось або старе, або недуже береться в баштi по сходах до вiконця, лiзе та й гуторить само з собою.

– Враг його, – каже, – знае, який тепер люд настав! Прийде казна-що, казна-звiдки та й грюкотить, як ворiт не розламле. А якби рокiв п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сидiло по Вкраiнi тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. Ге, тото-бо!.. Якби вражi ляхи, собi на лихо, не потривожили козацького рою,