Шлях Богомола. Імператор повенi

Володимир Єшкiлев

Середина ІХ столiття. Схiдна Європа охоплена вiйнами. Праукраiнськi племена пiд тиском Хазарii та служителiв демонiчного божества, знаного пiд iм’ям Богомола, вiдступають на Захiд. Але й на землях iхньоi новоi батькiвщини – Прикарпаття – ворог не залишае iх у спокоi. З глибин вiкiв виринае мiстичний спадок магiв, що загрожуе всьому сущому. І Серединний свiт людей, i вищi свiти богiв завмерли у тривожному очiкуваннi. В цей буремний час у далекому гiрському городищi доля зводить героiв роману для того, щоб учергове змiнити хiд iсторii. Хоча подii, описанi у романi «Шлях Богомола», вiдбулись понад тисячолiття тому, iх вiдлуння ще й досi можна почути у легендах та переказах гiрських народiв, у шепотiннi вiтрiв на перевалах, у плескотi кришталевих карпатських джерел та водоспадiв.

Подii в романi «Імператор повенi» вiдбуваються на сiм столiть пiзнiше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишае у спокоi наш свiт. Герой роману несподiвано для себе стае обраним воiном, якому судилося протистояти древнiй i могутнiй Викрадачцi Немовлят. Автор з тонкою iронiею змальовуе мандри героя свiтами. Адже хоча часи й змiнюються, проте злодiйський свiт на iм’я Опадло все ще десь поряд з нами.

Володимир Львович Єшкiлев

Шлях богомола

Імператор повенi

Шлях Богомола

роман про Бiлих хорватiв

0

[золотi зерна пам’ятi. замiсть вступу]

В перекладi з давнiх мов назва «Карпати» означае «стiна, перепона». Хоча це гiрське пасмо й не найвище на континентi, у клiматичному сенсi воно творить роздiловий кордон. Холоднi пiвнiчно-схiднi вiтри, що проносяться над великими рiвнинами мiж Льодовитим океаном, хребтами Уралу i Чорним морем, залiтають до карпатських ущелин i блукають туманними улоговинами, де згасае iхня крижана лють. Повiтрянi вали могутнiх циклонiв зачiпаються за гребнi карпатських верховин, роздирають свою хмарну плоть ребрами Бескидських скель, зупиняють бiг i сходять дощами на схiднi схили. Гiрська стiна впродовж кiлькох епох захищала – i захищае нинi – пiвденно-захiднi землi вiд арктичного холоду та зимових демонiв. Широкою дугою вона обгороджуе зiгрiтi сонцем рiвнини в середнiй течii Дунаю, де вiд початку iсторii вiдбувалось становлення рiльницьких цивiлiзацiй.

Там, де дуга Карпат видовжена на пiвнiчний захiд, у Схiдних Бескидах, люди замешкали вiд найдавнiших часiв. Ще до початку епохи вiвчарства вони заселяли печери бiля гiрських потокiв з чистою i смачною водою, збирали ягоди, полювали на зарослих буковими та хвойними лiсами карпатських схилах. Найпершi европейцi, кажуть генетики, були темношкiрими. Вони прийшли сюди ще за доби палеолiту, зберiгали вогонь у печерах i вклонялись духам плодючостi. Вiдтодi довгi вулканiчнi зими та льодовики кiлька разiв змушували людство вiдступати на пiвдень. Але нащадки тих, хто вижив, з берегiв теплих морiв знову вертались у карпатськi долини.

З часом змiнились i вигляд, i звичаi цих людей. Зi Сходу, обтяженi худобою i пошуками безпечного притулку, гнанi невiдступним жахом, прийшли племена свiтлошкiрих сонцепоклонникiв. Човни iхнiх снiв пливли кривавими рiками, а спини обпiкав пекельний погляд безiменного бога-демона. Їхнi волхви ревно молились бiля джерел, порозумiлись з гiрськими Силами, поставили у потаемних мiсцях своi вiвтарi i запалили над ними вогнянi Кола Сварги. Волхви вiдганяли вiд гiрських долин страхiття, що переслiдувало iх на втраченiй батькiвщинi i йшло за ними степами. Вони побожно приносили людськi жертви, а гордi вождi сонцепоклонникiв мрiяли про багатшi краi, тепле море i ширшi пасовиська.

На iсторичну арену мешканцi гiрського краю уперше вийшли в лавах кельтських завойовникiв. Сталося це у третьому столiттi до нашоi ери. Наче снiгова лавина, кельтськi племена галлiв увiрвались до Еллади та Малоi Азii, хитнули монархii спадкоемцiв свiтодержця Олександра, закарбували свое енергiйне варварство на скрижалях iсторичних анналiв i розчинились у пiвденному багатолюддi. Пiзнiше карпатських горян побачили у складi простороi Дакiйськоi держави. Саме тодi у Бескидах змiцнилась у владi могутня колегiя жерцiв, служителiв грiзних богiв. В анти