Осiнне Рондо мiсячноi ночi
Алла Рогашко
Старовиннi вулички чарiвного Львова… Кохання, яке переживае цiлi столiття i знову народжуеться через багато рокiв… Карколомнi збiги, мiстичнi подii, морок часу, давнi таемницi та забутi трагедii…
Щоночi Любка бачить дивнi сни, у яких вона кохана – i закохана. Щоночi вони зустрiчаються пiд лiхтарем… І одного разу вона кидае все i вирушае до мiста своеi мрii, щоб знайти незнайомця зi снiв… Невже це справдi ii доля? А може, то душi давно померлих закоханих намагаються вiднайти одна одну?
Врештi кожен здобувае найважливiше. Кохання на роздорiжжi вiкiв. Кохання, непiдвладне часу…
Алла Рогашко
Осiнне Рондо мiсячноi ночi
Передмова
Свято, яке завжди з нами
Якось менi надiйшов лист вiд незнайомоi жiнки з проханням почитати ii роман. Мене здивувало не це, бо такi прохання отримую часто й колись сама зверталася до старших колег. Перед лiтератором-початкiвцем постае, наче нiж до горла, дилема: писати чи не писати. Для мене це звучало по-iншому: бути чи не бути. І, отримуючи вiд когось рукопис, я можу визначити, наскiльки творчiсть важлива для автора, який потенцiал у нього. Бо пiсля критики вiн або повернеться до життя звичайноi людини, або вперто працюватиме далi. Навiщо? Щоб оповiсти свiтовi щось важливе, подати сигнал: я iсную, бо я вiдчуваю i думаю.
Алла Рогашко з мiста Рiвне, чий рукопис я отримала, належить, якщо я не помиляюся, до другоi категорii. Вона насамперед спостерiгач. І, поспiшаючи з роботи додому до родини, помiчае не лише людей, якi чимось вiдрiзняються вiд iнших i тому викликають ii симпатiю, а й знаки на землi й на небi. Вона вiдкрита до свiту, хоча у своiй скромностi, зачаеностi, невловимому смутку нагадуе пташку, яка самотньо сидить на деревi пiд холодним вiтром. Сили iй додае вiра в те, що сонце врештi засяе i зiгрiе весь свiт теплом. Не лише ii, а й iнших птахiв, якi десь так само сидять на безлистих деревах i потребують тепла. Таке ставлення до життя дуже важливе, бо допомагае протистояти долi, вiрити в перемогу над темрявою.
…Молода жiнка iде до Львова з села, щоб зустрiти свою долю. Назустрiч Святу. Жодного побутовiзму, приземленостi, бо Львiв – це свято, яке завжди з тобою. Щодня. У дощ i в спеку. Це зрозумiло, про це написано вже багато книжок. Але Люба, героiня роману, вiдчувае над собою те, що колись знали нашi предки, – Незворотнiсть долi, або ж Фатум. Нереалiзованi надii, трагiчнi помилки, злочини – все це впливае на життя нащадкiв. Якщо справедливiсть не перемогла в минулому, вона здiйсниться в майбутньому. Сучасна людина забула про свое корiння, не цiкавиться родинними iсторiями, а тому всiлякi збiги й повтори або не помiчае, або вважае мiстикою. Тому Алла не сучасна, але й не колишня. Для неi i для ii героiнь однаково звичнi як довга сукня з корсетом, так i шорти з футболкою. І коли загадкова стара жiнка в чорному питае: «Котра година?», то здебiльшого не отримуе вiдповiдi. Бо час – для тих, хто не вмiе чекати. Що ж, у кожного своi стосунки з часом. У героiнi роману «Осiнне Рондо мiсячноi ночi» цi стосунки мiстично-романтичнi. І, попри все, вона розплутуе складнi вузли людських стосункiв досить довго, перш нiж просто iх розрубати. Хоча добрiй i спiвчутливiй людинi це нелегко. Але е принципи, один iз яких – не дозволяти iншим розпоряджатися твоею долею. Для письменника, який вступае у лiтературний процес, це дуже важливо.
В украiнськiй жiночiй белетристицi постiйно з’являються новi iмена. Мiстика е чи не обов’язковим елементом оповiдi, хоча здебiльшого це данина модi або вiдсторонена позицiя автора, хто не е, як то кажуть, мiстичною натурою. У Алли Рогашко мiстика органiчна. Вона бачить те, чого не бачать iншi. І при цьому дивуеться: чому ви цього не бачите? Не чуете голосiв, якi благають про порятунок? Це викликае довiру до ii письма.
Питання майстерностi зараз у автора мусить бути на першому мiсцi. Такий шлях проходить кожен письменник, головне, щоб вiн не урвався й кожна книжка пiдiймалась на ще один щабель.
Сподiваюсь, читачами першого роману Алли Рогашко стануть жiнки й чоловiки, яких не влаштовуе приземлене iснування, якi хочуть кохати i б