1 глава

Нечестивий збирае

Бо людинi, що перед лицем Його добра,

дае Вiн премудрiсть, i пiзнання, i радiсть;

а грiшниковi Вiн роботу дае, щоб збирати й громадити, щоб пiзнiше вiддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота i це все та ловлення вiтру!…

    (Бiблiя,Книга Екклезiястова (або Проповiдника), 2:26)

Переднiй автомобiль звучно розсiкав високу траву, яка поглинула ледь помiтну дорогу. Два автомобiлi слiдували ззаду. Пилу майже не було. Ось, нарештi, група зупинилася в самому центрi великого поля. З середнього автомобiля незграбно вилiзли двое людей i стали неспiшно вiддалятися вiд броньованого гiганта. Надходив вечiр, але сонце нещадно обрушилося на непокритi голови немолодих уже чоловiкiв.

Хто повинен почати розмову, було видно вiдразу: сивочолий лiтнiй джентльмен випромiнював владу: його постава, трохи пiднесене пiдборiддя i погляд видавали людину, звиклу керувати iншими.

– Я прожив в Цюрiху все життя, але такоi спеки не пригадаю… Хочу узгодити з Вами, пане Окрог, кiлька питань, – почав розмову сивочолий.

Спiврозмовник, респектабельного вигляду чоловiк, одягнений явно не по погодi в дорогий костюм i краватку, не мiг приховати свого обурення:

– Мене обшукують! За мною постiйно стежать Вашi люди! Я не звик до такого поводження! Я ледь стримую службу безпеки банку. Ви ж знаете, пане Кiншерг, що усiх керiвникiв нашого банку постiйно охороняють.

– Прошу пробачення. Я збiльшу Ваш гонорар у двiчi. Зрозумiйте, грошi, якi я збираюся покласти на рахунок, дуже, дуже великi, тому я обережний… Тут нас нiхто не чуе.

– Розумiю. Все готово до прийняття вкладу, – банкiр взяв себе в руки i його голос зазвучав спокiйнiше i впевненiше. – Повною iнформацiею володiють тiльки трое, включаючи мене. Але ця Ваша умова! Вона повнiстю порушуе прийнятi банком правила!

– Цю умову не можна змiнити! – вiдрiзав Кiншерг, його жорсткий i холодний погляд, здавалося, мiг знищити спiврозмовника.

– Але, послухайте! – не здавався банкiр. – Якщо Ви втратите ключ, ми не зможемо повернути Вам грошi!

– Це виключено! Ключ буде в надiйному мiсцi.

– Воля Ваша, – Окрог тремтячою рукою послабив краватку i випалив свiй останнiй аргумент, – будь-якiй людинi з вулицi, яка впише свое iм'я в документи, ми будемо змушенi видати всi грошi! Це немислимо!

– Я знаю, – Кiншерг явно вирiшив закiнчити розмову, – завтра о десятiй годинi машини з вантажем пiд»iдуть до сховища. Як тiльки формальностi будуть улагодженi, прошу до мене в гостi. А тепер нам пора повертатися. Ходiмо!

***

Наступного дня, в призначений час, кiлька величезних вантажiвок зникло за безшумними воротами сховища банку. Нечисленнi перехожi, якi спостерiгали за цим, навiть уявити собi не могли, що повз них провезли одне з найбiльших станiв Європи.

«Потрiбно було вiдмовитися вiд зустрiчi пiд якимось приводом, – думав Окрог, в»iжджаючи на територiю фешенебельного замку багатiя, – ну, що ж, при першiй же можливостi втечу!» Господар замку особисто зустрiв гостя у розкiшних дверей i проводив його в свiй кабiнет.

– Я Вам вдячний, пане Окрог, гонорар сьогоднi переведений на вказаний Вами рахунок. Пропоную випити за взаемовигiдне спiвробiтництво, – з цими словами Кiншерг рiзким рухом вiдкрив бар i взяв два келихи.

– Чисто символiчно, я знаю, що Ви за кермом, – промовив, широко посмiхаючись, гостинний господар.

Іскристе вино швидко наповнило келихи.

– Дякую! За благополучне завершення дуже непростоi справи, – червонiючи, промовив гiсть.

– Ходiмо, покажу Вам мiй сад, – запросив багач, даючи зрозумiти, що пiсля нетривалоi екскурсii вiзит буде закiнчений.

Коли автомобiль банкiра зник за деревами алеi, Кiншерг подумав: «Добрий чолов’яга. Жаль його. Отрута дуже сильна, потрiбно добре вимити келих».

***

Через тиждень Окрог несподiвано помер. Серце. А ще через пiвроку тихо пiшли з життя всi, хто хоч щось знав про незвичайний вклад.

2 глава

Нечестивий впав у рiв

Ото, беззаконня зачне нечестивий,

i завагiтнiе безправ'ям,i породить неправду.

Вiн рова копав, i його викопав,

i впав сам до ями, яку приготовив,

обернеться зло його на його голову,

i на макiвку зiйде його беззаконня!

    (Бiб