Мiстер Мерседес
Стiвен Edwin Кiнг
Трилогiя Бiлла Ходжеса #1
Книжка, яка змусить вас понервувати!
Спогади про нерозкритий злочин не дають спокою колишньому полiцейському Бiллу Ходжесу. Вiн мав упiймати злочинця, який на вкраденому «мерседесi» навмисне вбив та покалiчив десятки людей, але… Одного дня Бiлл отримуе листа вiд того самого таемничого вбивцi. Вiн обiцяе, що наступного разу жертв буде бiльше! Це був тiльки початок… Бiлл знову повертаеться до роботи. Ставки в цiй смертельнiй грi надто високi…
[b]Обережно! Ненормативна лексика![/b]
Стiвен Кiнг
Мiстер Мерседес
З думками про Джеймса М. Кейна
Вони мене скинули з сiновоза десь опiвднi…[1 - James Mallahan Cain (1892–1977) – американський письменник, один iз засновникiв «жорсткого» детективного жанру; цитата походить з його знаменитого першого роману «Листоноша завжди дзвонить двiчi» (1934), за яким було знято сiм кiнофiльмiв, написано й поставлено оперу та двi п’еси. (Тут i далi прим. пер.)]
© Stephen King, 2014
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2014
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2014
Сiрий «мерседес»
9–10 квiтня 2009
Огi Оденкьорк мав 1997 року випуску «датсуна»[2 - «Datsun» – бренд легкових автомобiлiв японськоi корпорацii «Nissan», який iснував у 1931–1981 рр. i був вiдновлений лише 2013 р.; таким чином читачевi, який знае про неможливiсть iснування машини «датсун» 1997 року випуску, Стiвен Кiнг натякае, що в романi йдеться про якусь паралельну нашiй реальнiсть.], який попри великий пробiг iздив усе ще добре, але пальне коштувало дорого, особливо для людини, що сидить без роботи, а Мiський Центр мiстився на дальньому кiнцi мiста, тому того вечора вiн вирiшив скористатися останнiм автобусом. Вiн вийшов iз нього з наплiчником на спинi та спальним мiшком пiд пахвою, коли вже було двадцять хвилин по одинадцятiй. Огi подумав про те, як вiн тiшитиметься цьому простьобаному, пуховому спальнику о третiй ранку. Вечiр був туманним i зимним.
– Щасти тобi, чоловiче, – промовив водiй, коли Огi спускався сходинками. – Тобi щось напевне мусить дiстатися, хоча б тiльки за те, що ти опинився там першим.
Тiльки першим вiн не був. Досягши вершини широкого й крутого пiд’iзного шляху, який вiв до великоi громадськоi аудиторii, Огi побачив щонайменше пару дюжин людей, якi вже чекали купкою перед рядом дверей – дехто з них стояв, бiльшiсть сидiли. Встановленi там стовпчики з натягнутою мiж ними жовтою стрiчкою «НЕ ПЕРЕТИНАТИ» створювали доволi складний прохiд, який завивався назад уздовж самого себе на кшталт лабiринту. Огi знав таке з кiнотеатрiв i з того банку, в якому вiн наразi перевищив свiй кредитний лiмiт, i вiн розумiв мету – втиснути якомога бiльше людей у якомога менший простiр.
Пiдходячи до кiнця того, що невдовзi стане «анакондою» з шукачiв роботи, Огi побачив, що крайня в цiй черзi жiнка тримае в рюкзачку-кенгуру спляче немовля, й вiдчув одночасно здивування та вiдразу. Щiчки в дитини пашiли вiд застуди; кожен ii вiддих виходив зi слабеньким хрипом.
Жiнка дочула трохи захекане наближення Огi й обернулась. Молода й доволi миловида – навiть iз темними колами пiд очима. Бiля нiг у неi стояла маленька стьобана дорожня сумка. Огi вирiшив, що там система життезабезпечення немовляти.
– Привiт, – промовила вона. – Вiтаю в Клубi Раннiх Пташок.
– Тiльки й надii, що вхопимо якогось черв’ячка, – вiдбрив вiн, а тодi подумав: та що за чорт, i простягнув руку. – Огаст Оденкьорк. Огi. Мене недавно скоротили. Це так тепер, у двадцять першому столiттi, кажуть, коли витурюють з роботи.
Вона потисла йому руку. Потиск мала добрий, мiцний i анiтрiшечки не нiяковий.
– Я Дженiс Крей, а мою сповиту радiсть звуть Паттi. Можна сказати, що мене теж скоротили. Я була хатньою робiтницею в гарнiй родинi, у Цукрових Пригiрках. Хазяiн, гм-м, володiе автосалоном.
Огi клiпнув очима.
Дженiс кивнула:
– Я розумiю. Вiн сказав, що йому дуже шкода мене вiдпускати, але вони мусять затягнути паски.
– Багато такого коiться навкруги, – сказав Огi, сам собi думаючи: «Ти не могла знайти нiкого, щоб посидiв з дитиною? Зовсiм нiкогiсiнько?»
– Я