Тартарен Тарасконський

Альфонс Доде

Трилогiя «Тартарен Тарасконський» вiдомого французького романiста i драматурга Альфонса Доде (1840–1897), що зажила великоi популярностi серед читачiв, об’еднуе три книги – «Незвичайнi пригоди Тартарена Тарасконського» (1872), «Тартарен в Альпах» (1885) i «Порт-Тараскон» (1890). Головний герой трилогii Тартарен, смiшний товстун iз невеликого провансальського мiстечка, мае риси i Дон Кiхота, i Санчо Панси: вiн жадае подвигiв та слави, хоча через власне боягузтво нiколи не виiжджав iз рiдного Тараскона. Проте неймовiрне марнославство та буйна фантазiя усе ж таки примушують його покинути затишний будиночок, садок iз баобабом i вирушити назустрiч небезпекам. Автор iз суто французьким гумором змальовуе свого героя – добродушного i безжурного, недалекого i самозакоханого хвалька Тартарена iз Тараскона, чие iм’я вже давно стало прозивним.

Альфонс Доде

Тартарен Тарасконський

Незвичайнi пригоди Тартарена Тарасконського

Моему друговi

Гонзагу Прiва.

У Францii всi трохи тарасконцi

Епiзод перший

У Тарасконi

І. Садок iз баобабом

Вiдтодi, як я вперше завiтав до Тартарена Тарасконського, минуло дванадцять-п’ятнадцять рокiв, проте менi здаеться, що це сталось учора: в пам’ятi моiй той день закарбувався на все життя. Безстрашний Тартарен жив тодi на околицi, в третьому будинку по лiвий бiк Авiньйонського шляху. Це була вiлла iз садком попереду i балконом позаду, iз слiпучо-бiлими стiнами й зеленими жалюзi; бiля хвiртки – зграйка малих савоярiв, якi гралися в класи або дрiмали на осоннi, поклавши голови на своi скриньки з ваксою.

Вiлла як вiлла… Дивлячись на неi, нiхто й не подумав би, що це – оселя героя. Проте всерединi… Боже милий! Скрiзь – вiд пiдвалу до горища, ба навiть у садку! – витав дух героiзму. Атож!..

О Тартаренiв садок! У всiй Європi такого не побачиш! Жодного французького дерева, жодноi французькоi квiтки! Самi лиш екзотичнi рослини: камеднi й калебасовi дерева, бавовник, кокосовi пальми, манго, банани, пальми, баобаб, iндiйськi смокiвницi, кактуси, берберiйськi фiги. Здавалося, що ви не в Тарасконi, а за десять тисяч миль вiд нього – у Центральнiй Африцi. Щоправда, все було завбiльшки не таке, яким створила його природа: кокосовi пальми – не вищi за буряки, а баобаб (дерево-велетень, arbos gigantea) розкошував у горщику з-пiд резеди. Ну то й що? Для Тараскона й те було добре, i тi високошановнi городяни, якi в недiлю з ласки Тартарена милувалися його баобабом, верталися додому щиро захопленi.

Тож уявiть собi, як я хвилювався, коли вперше опинився в цьому чарiвному садку! А коли мене запросили до кабiнету героя, то почуття моi й змалювати годi!

Тартаренiв кабiнет – одна з мiських пам’яток – виходив вiкнами в садок, i баобаб рiс якраз перед його заскленими дверима.

Це була простора кiмната, геть уся – вiд стелi аж до пiдлоги – завiшана зброею. Тут була зiбрана зброя всiх краiн свiту: карабiни, пищалi, мушкетони, корсиканськi й каталонськi ножi, ножi-револьвери, ножi-кинджали, малайськi крiси, караiбськi та кремiннi стрiли, залiзнi рукавицi, кастети, готтентотськi киi, мексиканськi ласо – чого тут тiльки не було…

На всiх цих крицевих лезах, на прикладах слiпучо вигравало сонце – мовби для того, щоб нагнати на вас iще бiльшого страху… Єдине, що трохи заспокоювало серед усiх цих знарядь убивства, – це добрий вигляд i охайнiсть. Усе стояло, висiло й лежало на своiх мiсцях; усе сяяло, виблискувало i все мало ярлики, наче в аптецi. То тут, то там висiли коротенькi турботливi написи-попередження:

«Стрiли отруенi, не торкатися!»

Або:

«Рушницi зарядженi, обережно!»

Якби не цi написи, я б не наважився сюди зайти.

Посеред кабiнету стояв круглий столик. На ньому – пляшка рому, турецький кисет, «Подорожi капiтана Кука», романи Купера, Густава Емара, мисливськi оповiдання – про полювання на ведмедiв, слонiв, про соколинi лови тощо. А за столиком сидiв рум’яний присадкуватий товстун рокiв сорока – сорока п’яти, у жилетцi й фланелевих кальсонах, з густою коротенькою борiдкою i блискучими очима. В однiй руцi вiн тримав книжку, а в другiй – довжелезну люльку iз залiзною накривкою i вим