Людвисар. Ігри вельмож

Богдан Вiкторович Коломiйчук

Дiя роману вiдбуваеться у другiй половинi XVI сторiччя у Львовi. На прохання бургомiстра Якуба Шольца мiсцевий лiкар Домiнiк Гепнер влаштовуе… публiчний розтин людського тiла.

А уночi обурений епископ тягне бургомiстра на Личакiвський цвинтар, щоб вистежити того, хто розкопуе могили. Бо е пiдозра, що займаеться цим сам лiкар Гепнер… І це тiльки початок таемничоi, загадковоi та мiстичноi iсторii.

Богдан Коломiйчук

Людвисар. Ігри вельмож

Передмова

Пострiл Людвисара

Автор цього роману звернувся до мене ще кiлька рокiв тому, надiславши спочатку уривки з нього, а вiдтак i сам роман, прохаючи поради. Час вiд часу менi хтось щось надсилае, але здебiльшого доводиться такi витвори збудженого i збентеженого духу читати по дiагоналi. Важко навiть збагнути, що думали цi люди, коли бралися писати, бо таке враження, що до них лiтератури не iснувало – хiба лише наскельнi малюнки.

Богдан повiдомив, що писав цей роман пiд моiм впливом i зокрема пiд впливом «Легенд Львова». Я став читати i побачив, що мова тут ллеться легко й невимушено, оповiдь захоплюе i пiдкуповуе досить добрим знанням реалiй того часу.

Середньовiчний Львiв не раз ставав об'ектом опису в романах. На жаль, бiльшiсть цих романiв писалися надто серйозно i занудно. До кращих зразкiв можна вiднести «Око пророка» Володислава Лозинського та «Манускрипт з вулицi Руськоi» Романа Іваничука. Перший з них суто пригодницький з хвацько закрученим сюжетом, другий бiльше карнавальний i химерний.

Роман Богдана Коломiйчука увiбрав у себе i одне, й друге. Тут маемо цiкавий сюжет, колоритних персонажiв, багато з яких справжнi iсторичнi особи, гарну мову i чудове володiння дiалогом. Загалом у романi просто таки буяе стихiя життя. Чого вартуе дiяльнiсть Братства вiдьмоборцiв, якi полюють на вiдьом, потрапляючи в кумеднi ситуацii.

Роман «Людвисар» мiцно вмонтований у другу половину XVI сторiччя, авантюрний сюжет захоплюе i не вiдпускае. Причому вiд самого початку. Адже роман i починаеться з того, що на прохання бургомiстра Якуба Шольца мiсцевий лiкар Домiнiк Гепнер влаштовуе публiчний розтин людського тiла.

А вночi обурений епископ тягне Шольца на Личакiвський цвинтар, щоб вистежити того, хто розкопуе могили. Бо е пiдозра, що займаеться цим сам лiкар. І на цьому ставимо крапку, бо якщо ви з цього моменту не завелися з пiвоберта, то марна справа.

Дочитавши роман, я зрозумiв, що маю перед собою дуже вдалий твiр, а тому не хотiлося б, щоб вiн вийшов у видавництвi, яке не вмiе розкручувати автора. Тому порадив податися на «Коронацiю слова». На мое превелике здивування, минулого року цей роман прошмигнув повз журi непомiченим. Як так могло статися i яка гемонська душа його вiдкинула набiк, невiдомо.

А цього року роман раптом не тiльки потрапляе у фiнал, а ще й отримуе першу премiю. І цiлком заслужено. Я радий вiтати молодих авторiв, якi не бояться братися за такi насиченi сюжети, а тим бiльше, коли йдеться про Львiв, який може подарувати сотнi i сотнi захоплюючих тем.

Людвисар – гарматник – у фiналi стрiляе з гармати. Влучно. Як i автор.

Юрiй Винничук

Частина перша

Роздiл І

На щастя, було прохолодно i навiть збиралося на грозу… Якщо пiде дощ, то видовище вiдбудеться пiд накриттям. Цiкаво, чи бургомiстра не знудить. Навряд чи йому захочеться мокнути пiд дощем, тому вiн накаже поставити свое крiсло на помiст…

Направду, дощ не передбачали, а втiм, передбачай, не передбачай – все одно ця проклятуща львiвська погода зробить свое.

Люд уже збираеться, товпився. Мiщани ласi до такого видовища. Авжеж упевненi, що сьогоднi тут комусь зiтнуть голову. Може, й зiтнуть… Та нi, мабуть, досить буде з того бiдолахи й розпоротого тулуба. І взагалi, не пора нинi для таких видовищ. Спекотно. Втiм, розумiють це у Львовi хiба що м'ясники.

– Панове, будьте ласкавi, змiнiть воду в трунi! – вiдiрвавшись вiд роздумiв, вигукнув чоловiк, що стояв бiля вiкна, – вода мусить бути студеною…

Гукнув вiн це у сусiдню кiмнату, i трое спудеiв кинулися виконувати його наказ: один метнувся в погрiб, де була криниця, двое iнших заходилися над домовиною. За мить