Торговиця
Роман Іваничук
Історiя Украiни в романах
У новiй книзi Романа Іваничука розкрито iсторiю того, що пережило поколiння автора вiд 30-х рокiв минулого столiття пiд час польськоi та радянськоi окупацiй, розказано про здобуття довгожданоi Незалежностi. Описано духовне й полiтичне життя маленького мiстечка Коломия. Героi твору – украiнцi, що одружувалися чи «водилися» з поляками або з евреями. Книга просякнута коломийською колоритнiстю, цiкава та оптимiстична. Автор зобразив «живi» дiалоги, правдивi ситуацii, що дае змогу читачам дiзнатися, «як то воно було тодi жити»…
Роман Іванович Іваничук
Торговиця
Так я мiж вами живу, одинокий в притаених думах, Як на торговищi в мiстi випадком посаджене древо: Чи обкидаеться бростю, чи листя скровлене ронить. У вирi юрби клопiтноi нiхто не зважае на нього…
Володимир Свiдзiнський
Частина перша
Мiсто, про яке йтиме мова, не надто велике, його велич таiться головно в iсторii, непорушних традицiях та особливiй ментальностi мешканцiв. проте воно таки досить просторе, бо, крiм старовинного урбанiстичного центру зi схожою на шахову фiгуру ратушею й двома паралельними вулицями, заставленими крамницями, книгарнями, офiцiйними установами, школами й музеями, двома готичними костелами й п’ятибанною церквою вiзантiйського стилю, – оточене зусiбiч супутниковими передмiстями, кожне з яких мае свое неповторне обличчя, характер, iсторiю, та щонайважливiше – специфiчну психологiю й усталенi звичаi мешканцiв. Й називаються вони: то Мнихiвкою з каштановими алеями та аристократичними, з гостроверхими вежами, вiллами, то Багiнсбергом, Марiянгiльфом та Вiцентiвкою зi схожими мiж собою, мов близнята, ошатними домиками, що iх побудували колись нiмецькi колонiсти, то Королiвщиною з громiздким гмахом мiського шпиталю й пiдхмарними димарями газовнi, електровнi й пивоварного заводу, то Косачiвкою над Чорним потоком, яка набрала нинi провiнцiйно-цивiлiзованого вигляду збудованими без смаку i найпростiшоi архiтектурноi мислi будинками новiтнiх багатiiв i яка в пам’ятi мiстян i досi залишаеться чорною ямою еврейського гето, то надпрутськими Воскресiнцями, то Дятькiвцями iз солодовим заводом, то шепарiвщиною iз моторошним лiсом, до якого бузувiри iз свастиками на рукавах вели на розстрiл евреiв, то…
Та найцiкавiшим з усiх передмiсть е надпрутський подiл – Торговиця – i як хтось конче хоче знати правдиву сутнiсть Мiста, то мусив би дослiджувати саме цей квартал подiбно, як вивчав би чужинець, коли б йому це спотребилося, марокканську касбу.
Отже, подii нашого роману вiдбуватимуться переважно на Торговицi… Заходь сюди зi мною, дорогий читачу, не пошкодуеш… Й коли спустишся вiд ратушi зарослим гiгантським борщiвником, головатими будяками й залiзнолистою кропивою крутосхилом i виберешся iз нетрищ, захаращених гаражами й схожими на курники повiтками, невiсть для чого призначеними, й опинишся у видолинi, з якоi ратуша видаеться набагато вищою, нiж насправдi, коли станеш бiля криницi, названоi чомусь Кляштором, захованоi в подiбну до каплички будiвлю, з котроi вистовбурчуються три залiзнi важелi старозавiтних помп, що ними чи не всi мешканцi кварталу помпують тут до вiдер воду, й повернешся спиною до пiднебесноi ратушi, то побачиш перед собою дбайливо впорядковане поселення, обступлене з двох бокiв магiстралями, якi, минаючи запущенi i вже не чиннi млини, прямують до пруту, – цi вулицi тутешнi мешканцi, незважаючи на перейменування, й досi називають – Скупневича й Сенкевича, а вузькi провулки, немов нью-йоркськi стрити, що еднають обидвi авеню, майже всi нiяк не називаються, бо не вистачило б назв для тих викладених тротуарними плитами стежок i квадратових обступлених яблунями та вишнями майданчикiв, що заповнюють шахову долину Торговицького передмiстя аж до надпрутського зарiнку, над яким пишаеться барокова вiлла «Ядвiга», що ii побудував для своеi коханоi Зiти останнiй австрiйський iмператор Карл Франц-Йосиф.
Однак гостевi Мiста, який забрiв на Торговицю, навiть невтямки, що його доконче вчепиться тут блуд, коли вiн iтиме до пруту вузькими вуличками, минаючи замаенi бузком майданчики – гiсть несподi