Холоднеча. Старi майстри

Томас Бернгард

Полiцiя вилучала його книжки, мiнiстри оголошували його душевнохворим, критики пророкували його творам швидке забуття… Томас Бернгард (1931–1989) – enfant terrible австрiйського суспiльства другоi половини XX столiття, «голос правди», «мiзантроп», «альпiйський Беккет». Вiн дозволяв собi говорити все, що думав, i так, як вважав за потрiбне.

«Холоднеча» (1963), перший роман, вiдразу принiс письменниковi визнання. Це багатопланова розповiдь про людськi страждання, про достоiнство особистостi, про тяжке iснування людини у просторi, де пануе холод самотностi та вiдчуженостi.

Прозова комедiя «Старi майстри» (1985) «розважае» читача дошкульною критикою держави, ii iнституцiй, а також доскiпливим перечитуванням канону, на якому побудовано захiдну культурно-освiтню традицiю. Мова Бернгарда близька до музикальних структур, а твори читаються на одному подиху, ще нiкого не залишивши байдужим.

Томас Бернгард

Холоднеча, Старi майстри

Передмова

Пророк iз талантом комiка

Бернгардовi виповнилося тридцять шiсть, коли 1967 року з'явилася перша збiрка його оповiдань. До книжки з непретензiйною назвою «Проза» ввiйшло сiм творiв, помiж них шедевр короткоi прози письменника – оповiдання «Шапка». Широка палiтра i престижнiсть часописiв, у яких публiкувалася бiльшiсть цих текстiв перед тим, як побачили свiт окремим виданням, свiдчать про зацiкавлення творчiстю цього автора, що не згасае досi. Не забарилися й вiдгуки. Як скромно зазначав у розмовi з журналiсткою Крiстою Фляйшманн сам винуватець: «На брак газетного простору нарiкати не доводиться».

Позаду були навчання в «Моцартеумi», журналiстська дiяльнiсть (1952–1955) у зальцбурзькiй «Демократичнiй газетi» («Demokratisches Volksblatt») й iнших перiодичних виданнях, в яких Бернгард публiкував судовi репортажi, подорожнi нотатки, рецензii на книжки, вистави, фiльми. Протягом 1957–1959 рокiв побачили свiт чотири поетичнi збiрки письменника, роман «Холоднеча», перший i поряд з автобiографiчною пенталогiею та «комедiею» «Старi майстри» найбiльш поцiновуваний твiр письменника, та оповiдання «Амрас» – твори про «тотальну безвихiдь буття» (Г. Блеккер).

На час появи «Прози» Томас Бернгард устиг стати лауреатом двох лiтературних премiй. Того самого року, що й оповiдання, з'явився роман «Божевiлля», який, на думку критикiв, виявився слабшим за попередню «Холоднечу», що ii украiнський читач уперше отримуе в перекладi рiдною мовою. Наступного року в Лiнцi вiдбулася прем'ера балету «Амрас» (лiбрето написав Ганс Рохельт, а музику – Антон Веберн). Бернгардове шукання себе, що невiддiльне вiд творчих пошукiв, можливо, не таке розмаiте, як в iнших австрiйських i нiмецьких письменникiв. Короткочасна задiянiсть помiчником садiвника i так само короткочасна спроба себе в купецькому ремеслi – два окремiшнi епiзоди ранньоi бiографii поета, в яких, одначе, буде продовження, на перший погляд цiлком, а назагал не таке вже i несподiване. Проте найпалкiше Бернгард шукав себе в мистецтвi: актор, спiвак, журналiст, поет, драматург, прозаiк.

Попереду були романи, включно з автобiографiчною пенталогiею, дюжина театральних п'ес, театральнi прем'ери, новi вшанування, якi Бернгард використовував, щоби безкомпромiсним чином демаскувати полiтичний та лiтературний бомонд, узвичаеностi, облуду й лукавство; скандали, викликанi його заявами i художнiми текстами, що потрясали повоенне австрiйське суспiльство до самих основ; кiнець кiнцем, арешт книжки.

«Проза» побудована за характерним для Бернгарда принципом, коли наратор, ведучи оповiдь, зазвичай переповiдае слова одного чи кiлькох iнших оповiдачiв. Скiльки б фiгур не з'являлося, скiльки б дiалогiв не велося, усi вони проходять через наративне сито одного-единого протагонiста. В цiй тотальностi, як i належить згiдно з дiалектикою життя, закладена ii ж, тотальностi, руйнацiя. Бо врештi-решт оповiдач – це тiльки рупор iнших героiв i, безперечно, самого письменника.

Розчинення – основна тема, страх розчинення – лейтмотив Бернгардовоi творчостi. Залагодити конфлiкт мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм свiтами означае нав'язати розмову, а якраз н