Дiви ночi

Юрiй Павлович Винничук

Повiсть «Дiви ночi» – один з найвiдомiших бестселерiв украiнськоi лiтератури. Вiн був надрукований ще 1992 року, декiлька разiв перевидавався, але знову швидко зникав iз полиць. …Подii книги розгортаються у 1978 роцi. Герой повертаеться з армii i з головою поринае у шалений вир життя – такого, якого вiн ще не знав. «Фарцовка», друзi-сутенери, проститутки, стара панi, що у своiй «школi» готуе дiвчат для певних послуг, – за всiм цим свiтом герой спочатку лише споглядае. Але швидко стае у ньому «своiм»…

Юрiй Винничук

Дiви ночi

Книга перша

Вступ

Вони з’являються разом iз сутiнками – нiчнi троянди наших вулиць. Виповзають зi шпар i трiщин, вилiтають iз димарiв, випiрнають з каналiзацiй i смiтникiв – дiти ночi.

Тiльки тодi, як смеркне, зможеш iх розпiзнати безпомилково. А вдень вони не помiтнi. Вдень вони – як усi. Як ти або я.

У величному храмi ночi минае iхне життя. Жрицi любовi, древнi як свiт, – з вулиць вузьких Вавилона, Єгипту й Ізраiлю, з афiнських передмiсть i римських сутерин, з площi Пiгаль i Бродвею, дiви ночi з Академiчноi – прошу, дозвольте пiзнати свiт ваш таемний, проникнути у ваш храм, аби знати, якому богу ви молитесь i чи вартий вiн вашоi вiри.

Одеськi гастролери

Історiя ця трапилася 1978 року i тривала рiвно 18 днiв. То було неймовiрно шалене лiто.

Минуло пiвроку, як я повернувся з вiйська, i перше, що я повинен був зробити, це з’явитися у вiйськкомат i замельдувати свiй дембель. Заодно отримати пашпорт, якого в мене забрали перед вiдправкою на службу. А з’явитися на яснi очi пана коменданта я мав у повному обмундируваннi – себто у парадовiй формi i в шинелi. І ось замiсть того, щоб як нормальна людина прийти туди вiдразу по приiздi до Львова, взимку, я закинув i форму, i шинелю в комiрку та спрагло кинувся у вир життя, якого був позбавлений у вiйську. Почав я з того, що зробив рейд по кiнотеатрах, переглядаючи iнколи по три фiльми на день. Я, як i бiльшiсть львiв’ян, надавав перевагу закордонним фiльмам, за винятком iндiйських, арабських та з краiн соцiалiстичноi спiвдружностi. Багато переглянутих фiльмiв були тупими i безпросвiтними. А ще я жадiбно ковтав книги, якi замовив поштою, i за рiк служби чекала на мене iх уже цiла гора. По п’ятницях, суботах та недiлях я з кимсь iз кумплiв водив козу по кнайпах, пiдриваючи дiвчат. А iх було море, i кожна свiжа дiвчина видавалася менi гiршою за ту, яку я можу мати пiсля неi. Тому я нiколи не зупинявся на досягнутому. Грошi я заробляв, перепродуючи манатки, купленi в полякiв. Бажання влаштовуватися на сталу роботу в мене не виникало, i пашпорт менi був поки що нi до чого. Вiйськовий квиток з успiхом його замiняв на поштi чи деiнде.

За цi пiвроку я випив цистерну вина i зо три вiдра рiзноманiтних коктейлiв. Переважно без закуски. При цьому нiхто мене нiколи не бачив п’яним. Бо я мав свою мiрку. Точнiше, мiрка мала мене. Я навiть при великому бажаннi не вдую бiльше як двi пляшки вина. Щось раптом у менi перемикаеться, i все, клямка. Чорнила я не пив категорично. Горiлки для мене не iснувало. Я не любив дешевих мiцних вин, лiкерiв, коньякiв, одеколону, полiтури й денатурату. Я пив тiльки вишуканi напоi, якi тодi коштували смiшнi грошi, а продавались на кожному кроцi. Я смакував чудеснi напiвсухi вермути з Югославii в лiтрових пляшках – бiлi й червонi. Особливо «Бадель» та «Істру». Вiд них не вiдставали також вермути мадярськi – особливо вишневий. Я в лiричнiй задумi цмулив сухi бiлi словацькi вина в пузатих лiтрових пляшках, часто змiшуючи iх iз «Баделем» у пропорцii три до одного. Молдавський червоний «Ізвораш» у парi з шампанським уставляв будь-яку панну за лiченi хвилини. Дорогi тепер грузинськi вина коштували чотири карбованцi, i я пiднiмався у небеса, перекочуючи по пiднебiнню терпкуватiсть iхнього смаку. Грузинськi вина мiг оцiнити тiльки такий гурман, як я. Публiка iх купувала рiдко, надаючи перевагу «бiомiцину» – бiлому мiцному шмурдяку. Мадярський «Токай» у присадкуватих пiвлiтрових пляшках з роком урожаю, румунськi напiвсухi бiлi вина «Котнарi» та «Мурфатляр» у пляшках iз видовженими шийками, у якi дуже важко бул