Пострiл в Оперi

Лада Лузiна

Киiвськi вiдьми #2

Понад 90 рокiв тому жовтнева революцiя прийшла у свiт iз Киева – iз Столицi Вiдьом! І киянин Михайло Булгаков знав, чому того року так яскраво горiли на небi Марс та Венера – боги-прародителi амазонок. Адже «червона» революцiя стала революцiею жiночою. Бiльшовики першими у свiтi визнали за жiнками рiвнi з чоловiками права, зробивши перший крок до Нового Матрiархату. В цьому захоплюючому пригодницько-iсторичному романi ви зустрiнетеся з киiвською гiмназисткою i майбутньою першою поетесою Росii Анною Ахматовою та Михайлом Булгаковим. Дiзнаетеся, що украiнки походять вiд легендарних амазонок, що поезiя примхливо переплетена з магiею… І зрозумiете: Історiя може бути захопливою, як детектив, коли ii пише Лада Лузiна!

Лада Лузiна

Пострiл в Оперi. Шабаш другий

Моему Мiсту присвячуеться

* * *

Madame Лузiна забрязкала чашками.

– Швидше, панове, не гаймо часу!..

    Михайло Булгаков. «Спiритичний сеанс»

13 рокiв перед тим

– Мамо, а коли я виросту, я зможу купити Марiiнський палац?

– Ти зможеш просто забрати його собi.

– А я зможу лiтати?

– Так, донечко, досхочу…

– А коли я стану такою, як ти?

У ii мами було золотаве волосся, а очi блакитнi i яснi, наче камiнцi на днi струмка. Їi мама могла що завгодно. Навiть вiдповiдати на запитання доньки, одночасно креслячи щось важливе й доросле у великому бухгалтерському зошитi.

Тiльки тепер вона не вiдповiла.

Рiвний рядок пiд ii рукою обiрвався… Мати недовiрливо нахмурилася, закусила нижню губу й повiльно заперечливо похитала головою. А за секунду по тому видерла iз зошита останнiй аркуш i зiм’яла його в кулю.

– Мамо, що ти робиш? – спитала дочка.

– Нiчого. – Мати не дивилася на неi. Вона дивилася на кулю. – Що ти питала, люба?

– А коли я стану такою, як ти?

– Невдовзi. – Голос матерi пролунав дивно. – Дуже скоро. – Куля полетiла у кошик для паперiв.

– Мамо, – здивовано вигукнула дочка, – у нас тьотя!

Мати озирнулася. У прорiзi дверей стояла незнайома дiвчина.

– Мамо… – плачливо вимовила гостя.

– Це моя мама! – обурилася дочка. – У неi нема iнших дiвчаток!

– Не бiйся. Тьотя жартуе, – втiшила ii золотоволоса мати. – Щось сталося? – Вона спiдлоба дивилася на гостю.

– Я дуже прошу тебе… Дуже тебе прошу… – попросила та, запинаючись. – Зроби так, щоб Трьох не було.

– Ти прийшла до мене по це?

– Так.

– Отже?

– Так. Ти померла! Ти померла, ма!

Жiнка зупинила ii пiднятим пальцем. Почекавши, дiстала з кошика зiм’ятий аркуш. Акуратно розгладила його. Перечитала.

І заперечливо похитала головою.

– Менi дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода, люба.

Роздiл перший, у якому вiдбуваеться неможливе

«То ль дело Киев! Что за край!

Валятся сами в рот галушки,

Вином – хоть пару поддавай,

А молодицы-молодушки!

Ей-ей, не жаль отдать души

За взгляд красотки чернобривой.

Одним, одним не хороши…»

– А чем же? расскажи, служивый.

…Разделась донага; потом

Из склянки три раза хлебнула,

И вдруг на венике верхом

Взвилась в трубу и улизнула.

    Олександр Пушкiн. «Гусар».

Ясного липневого дня алеею Гiмназистiв, що розрiзае навпiл колишнiй Бiбiковський бульвар, йшла трохи дивакувата руда пан ночка.

Дивакуватим був ii погляд – вiн то зацьковано стрибав, боязко вивчаючи тих, хто йшов назустрiч (причому статечно-лiтнi чоловiки чомусь не цiкавили панночку зовсiм, а ось дами, незалежно вiд вiку, пiдпадали пiд миттеве опромiнення сiро-зелених очей), то гордовито промальовував фасади будiвель по лiвий бiк з любов’ю хазяйки, яка готуе свiт до капiтального ремонту.

Руда дiловито промацала поглядом смарагдовий будинок-«шкатулку» – единий у Киевi, прикрашений лiпниною з порцеляни.

Подумки домалювала вiдсутню вежу до фасаду будинку 18 – колишньоi 2-i гiмназii, де навчався в пiдготовчому класi Мiша Булгаков i служив на посадi регента хору його рiдний дядько Булгаков С. І.

Поклала руку на груди, де, на шнурку, пiд сорочкою, висiв не хрест, а дивовижний ключ вiд 13-го будинку…

А крокiв за десять повела себе й зовсiм дивно.

Рiзко спинилася, i на ii круглому обличчi з’явився симптоматичний вираз, який бувае в iндивiдiв жiночоi статi, що н