Game over!

Олександр Юрiйович Есаулов

Game over! #1Дитячiй свiт

Чому Петрик перетворюеться на Рикпета? Хто такi Великий Процесор та Гiрея? Як вирватися iз Заекрання? Адже потрапити туди легко, а от повернутися додому, як виявилося, дуже i дуже непросто! І що робити, коли друзi iз Заекрання просять про допомогу? Багато питань ставить перед друзями ця дивовижна дружба, i бажають вони цього чи нi, а вiдповiдати на них потрiбно негайно. От й спробуй iм допомогти у цьому…

Олександр Есаулов

Game over!

Автор висловлюе велику подяку дiтям, якi вiдпочивали в Киiвському дитячому санаторii «Орлятко» ум. Ворзель Киiвськоi областi, за надану допомогу при написаннi цiеi книжки

Частина 1

У грi на боцi Гiреi

Роздiл 1

Знайомство,

або що бувае, коли не слухаеш маму

Петриковi дванадцять рокiв. Це не так уже й мало, якщо розiбратися. У дванадцять рокiв люди багато чого вмiють. Бiгати, стрибати, ганяти м'яча, говорити «добридень», «не хочу!», i взагалi… Усiх умiнь не перелiчиш. А ще Петрик умiв грати на комп'ютерi. Правда, вiн добре знав тiльки одну гру. Власне, включити комп'ютер нескладно, але розiбратися в грi, яку клавiшу й коли натискати, – тут довелося пововтузитися. Ще складнiше вмовити маму дозволити пограти. Мама до цього ставиться дуже строго й бiльше години за монiтором сидiти не дозволяе. А так хочеться! Ось i сьогоднi, вiдiгравши дозволену мамою годину, Петрик сiв за уроки. Математика вперто не лiзла в голову. Ну справдi, яка може бути математика, якщо бачиш на чорному екранi неймовiрнi пригоди в краiнi злоi чарiвницi Гiреi? Одягнена вона в бузкову сукню з туго затягнутим золотим паском i в такi ж золотi черевички. У неi великi зеленi очi й пишне чорне волосся. Ну й, звичайно, лиховiсна чорна родимка над губою. Яка зла чарiвниця не мае такоi родимки? Словом, у Гiреi на екранi мала вигляд був просто пречудовий.

Петрик боровся iз собою скiльки мiг, а коли його сили в цiй, наперед нерiвнiй, боротьбi, закiнчилися, важко зiтхнув, закрив зошит i пересiв за комп'ютер.

Хтось м'яко потерся об його ногу.

– Ксюша! – Петрик ласкаво погладив сiру пухнасту кицьку, яку i вiн, i тато Макс дуже любили. Мама ii теж любила, але не дуже, бо iй доводилося збирати всюди котячу шерсть, мiняти пiсок, пiклуватися про корм, словом, доглядати за Ксюшею, а та вiдповiдала особливою вiдданiстю й нiжнiстю. До Петрика ось так полащитися вона пiдходила дуже рiдко. А сьогоднi кицька сама стрибнула до нього на колiна, муркотiла й наполегливо заглядала в очi, немовби намагалася щось сказати, вiд чогось застерегти.

«Пiвгодинки пограю, – подумав Петрик, – а потiм вiзьмуся за математику. Нiчого за пiвгодини з нею не зробиться!»

Раз! Петрик натис кнопку запуску комп'ютера. На екранi замиготiли рядки таемничих значкiв i цифр. Два! Іконки рiзних програм вишикувалися в ряди. Три! Петрик пiдвiв стрiлку курсора до потрiбноi iконки й натис клавiшу на мишцi. Але далi все пiшло не так, як звичайно. Замiсть звичного меню на екранi з'явилася… зла чарiвниця Гiрея!

– Ну що, Петрику, пограти захотiлося? А як же мамина заборона? Чи ну ii, маму? Звiдки вона довiдаеться, що ти погрався зайву годинку, правда? Іди до нас, сюди… Тут i пограемо!

– Куди сюди? – не зрозумiвши, запитав Петрик.

– У гру, – продовжувала Гiрея, – у нас тут так весело й цiкаво. Хто довiдаеться про цю зайву годинку? А урокiв зовсiм мало, еге ж? Усього двi задачки з математики… Ага… У номерi тридцять вiсiм вiдповiдь: iкс дорiвнюе дванадцяти. А в номерi сорок вiдповiдь: iкс дорiвнюе сорока п'яти.

Петрик вiдкрив щоденник. Задачки були названi правильно! Хлопчик був уражений: справжнiсiньке диво!

– А як я потiм повернуся? – запитав вiн Гiрею.

– Дуже просто! Тобi допоможе моя чарiвна сила! Ну ж бо, вирiшуй!

І Петрик, забувши, що Гiрея чарiвниця зовсiм не добра, а навпаки, дуже навiть зла, кивнув головою. Та простягнула руку просто з екрана! Петрик, який вiд подиву зовсiм не розумiв, що робить, довiрливо вклав свою долоню в ii. Спалахнуло яскраве сине свiтло, i вiн опинився по той бiк екрана!

– Ось бачиш, як усе просто. Треба тiльки захотiти. І трошки не послухатися мами. З цiеi хвилини ти – мi