Мелодiя кави у тональностi кардамону
Наталiя Гурницька
Драматична iсторiя забороненого кохання юноi дiвчини до набагато старшого за неi одруженого польського шляхтича, яка розгортаеться в атмосферi Львова XIX сторiччя! Що це – мiнлива пристрасть чи справжнi почуття? Для неi – це перше кохання, для нього – мабуть, уже й останне… Чи отримають закоханi шанс змiнити власну долю, залишитись разом i чи взагалi можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прiрви та порушуючи всi можливi заборони?…
Наталiя Гурницька
Мелодiя кави у тональностi кардамону
Історiя забороненого кохання
Передмова
Доля чи життя мають особливу властивiсть. Час вiд часу вони дарують знаковi знайомства. Це може бути незвичайна людина або цiкава книжка. У моему випадку обидва явища об’едналися, бо спочатку було вiртуальне знайомство з панi Наталiею Гурницькою, а вже потiм iз ii романом, завдяки якому кiлька вечорiв набули стiйкого присмаку кави та кохання.
«Мелодiя кави у тональностi кардамону» – книжка з тiеi «полички» украiнськоi лiтератури, за якою я, певне, встигла скучити. Тривалий час хотiлося прочитати щось суто жiноче й суто про кохання, але щоб обов’язково «свое». Саме тому я щиро вдячна долi за, можна вважати, «замовлений» подарунок, оскiльки осердя книги – драматична iсторiя кохання одруженого польського шляхтича та значно молодшоi доньки греко-католицького священика за часiв Австро-Угорськоi iмперii середини ХІХ столiття.
Мабуть, подiбнi iсторii траплялись завжди на всiх континентах. Є вiн, i е вона, а ще – десятки «нi» мiж ними. Забороненi почуття, здавалось би, приреченi з першого погляду й подиху, без найменшого права на iснування, проте вистражданi та вкарбованi в серце. Глибоко. Настiльки, що глибше – хiба смерть. Невже з отаким коханням може бути просто? Нi. Звiдси й сумнiви, вагання, удари долi, мiстичнi випадковостi й несподiванi вiдкриття. Драматичнiсть сюжету когось захопить у полон, когось примусить здивуватися, мовляв, надто рiдко подiбне трапляеться в реальностi, однак будьте певнi, що на вас чекае головний подарунок – дотик до таемницi на iм’я Жiнка. Адже Наталiя Гурницька «малюе» душу головноi героiнi зсередини, малюе неквапом, без поспiху, ретельно добираючи кольори та вiдтiнки, аби читач помiтив найменшi порухи i зрештою вiдчув ii геть усю, красиву i схвильовану: то я на таке здатна?
Спокiйна i красива мова. Мелодiя слiв, справдi, подiбна до музики: часом меланхолiйно-романтична, часом пристрасна до шалу. Як би не кортiло швидше прочитати роман, вiн все одно «звучав» так, як звучав. Тому не раджу поспiшати, просто насолоджуйтесь, тим паче що на вас чекае ще й подорож у часi. Авторка майстерно описуе життя Львова середини ХІХ столiття, коли нiчого зайвого, а таки почуваешся часткою тiеi доби з усiма ii звичаями та законами.
Якби потрiбно було передати сутнiсть цiеi книжки в кiлькох словах, то «Мелодiя кави у тональностi кардамону» – насамперед подорож до жiночого серця. А серце жiнки в найголовнiшому стале: воно вмiе любити, – i байдуже, яке столiття на календарi.
Олена Печорна, письменниця
* * *
Присвячуеться моiй бабцi Гелi Ступцi,
яка була для мене «трохи бабцею, трохи мамою» i не лише виховала у менi любов до мистецтва, книжок i передвоенного Львова, але й навчила тримати удари долi.
Частина перша
Увертюра
1843 рiк
Роздiл 1
Того року лiтня погода затрималася надовго, а осiнь заступила якось непомiтно – саме тодi, коли свiт довкола почав мiняти зелену барву на жовтогарячу та багряну. Майже й не вловимi змiни, бо мереживо з теплих кольорiв листя над головою все ще дарувало приемне розслаблення та затишок, а промiння сонця крiзь павутину бабиного лiта заколисувало i не дозволяло повiрити у наближення холодiв. А потiм, несподiвано швидко, настала справжня осiнь. Ранки зробилися прохолодними та вогкими, сонце вже не грiло, а лише мляво протискалося промiнням крiзь сiре, насуплене небо i так само неохоче розсiювало вранiшнi тумани. За декiлька днiв листя з дерев цiлком пооблiтало, розшарпане вiтрами та нiчними приморозками, а ще за тиждень лежало пiд парканами та деревами мокрим побляклим непотребом. З дня на д