Пармський монастир

Stendhal

Бiблiотека свiтовоi лiтератури

Стендаль (Анрi Марi Бейль, 1783–1842) – один з найвiдомiших французьких письменникiв ХІХ столiття. Стефан Цвейг назвав його «новим Коперником в астрономii серця» i великим знавцем людськоi душi.

Будучи учасником наполеонiвських вiйн, зокрема й в Італii, Стендаль створив чудовий образ цiеi краiни в одному iз своiх шедеврiв – романi «Пармський монастир», де органiчно поедналися романтизм i реалiзм. Автор показуе, що в роздрiбненiй Італii першоi третини ХІХ столiття немае мiсця таким людям, як головний герой Фабрiцiо дель Донго, людям з вiльною душею i багатою уявою, з палкими почуттями i таким самим прагненням щастя. Витончене зображення Стендалем героiв роману дае змогу назвати «Пармський монастир» найпоетичнiшим твором письменника.

Стендаль

Пармський монастир

Передмова

Наипоетичнiшии роман Стендаля

Така репутацiя роману «Пармський монастир» давно встановилась на батькiвщинi письменника i була стверджена французьким лiтературознавством XX столiття. Чи не найвiдомiший вчений-стендалезнавець А. Мартiно в 1956 роцi опублiкував статтю «Поезiя Стендаля», в якiй показав, що поезiя проймае всю художню творчiсть письменника i найяскравiше втiлення знаходить у романi «Пармський монастир». Інший вiдомий лiтературознавець М. Бардеш твердить у книзi «Стендаль-романiст», що в цьому романi «поезiя всюди» i називае його автора «одним iз найсправжнiших (plus vеritables) поетiв XIX столiття». Названi та iншi дослiдники констатують, що роман мае два основнi аспекти – поетичний i полiтично-побутовий, але домiнуючим, визначальним вони вважають перший iз них. До цього слiд додати, що художня стратегiя твору полягае у зниженнi другого, полiтично-побутового аспекту i пiднесеннi, своерiднiй апологii аспекту поетичного.

Тут доцiльно надати слово авторовi. Пiдходячи до фiнальноi частини «Пармського монастиря», Стендаль вибачаеться перед читачами за те, що змушений залишити на певний час перший його аспект i зануритися «в полiтику». «Полiтика в лiтературному творi, – пише вiн, – це пострiл з пiстолета серед концерту, рiч груба, але така, що ii неможливо обiйти увагою.

Нам доведеться зараз говорити про огиднi речi, про якi з рiзних причин волiли б промовчати, але про них необхiдно сказати перш нiж перейдемо знову до подiй, що належать до нашоi сфери, до того, що розiгруеться в серцях наших героiв».

«Сфера вдачi наших героiв» i е поетичним свiтом роману «Пармський монастир» i воднораз домiнуючим аспектом в його структурi. Та й загалом поезiя Стендаля саме в серцях героiв, iхньому внутрiшньому свiтi, але героiв не звичайних, тобто таких, що не сходять до середовища, його ницостi й мiзерii, а протистоять йому. Але про це мова далi.

Сказане тут усiляко розбiгаеться з тими iнтерпретацiями «Пармського монастиря», яких дотримувалося радянське лiтературознавство, вбачаючи в ньому передусiм соцiально-полiтичний роман i цiнуючи його головним чином за «нищiвне викриття реакцiйного режиму Реставрацii». Це надмiру соцiологiзоване й полiтизоване тлумачення, яке чiтко прив'язувало роман до полiтичноi iсторii початку XIX столiття й редукувало його позачасовий загальнолюдський змiст, перетворилося на стiйкий стереотип, що й нинi позначаеться у нас на його прочитаннi. Це засвiдчуеться, зокрема, навчальними посiбниками, котрi успiшно регенерують названий стереотип.

«Пармський монастир» був останнiм завершеним романом Стендаля, створеним десь за три роки до його смертi. Небезпiдставно вiн вважаеться пiдсумковим твором письменника, в якому його життевий досвiд, духовнi шукання й колiзii, характернi теми й мотиви творчостi знайшли завершене, найбiльш повне i вiльне вираження. А це тим бiльш зобов'язуе хоча б у загальному обрисi представити життевий i творчий шлях його автора.

Справжне iм'я i прiзвище письменника Анрi Бейль, а Фредерiк Стендаль – один з його псевдонiмiв, до якого вiн найчастiше вдавався. Народився Анрi Бейль 23 сiчня 1783 року в Греноблi на пiвднi Францii, в сiм'i адвоката. Йому було сiм рокiв, коли померла його мати, яку вiн, за його спогадом, «любив божевiльно». З батьком, людино