Малюк Цахес (збiрник)

Эрнст Теодор Амадей Гофман

До книги видатного нiмецького письменника, композитора i художника Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776-1822) ввiйшли однi з найвiдомiших його творiв, у яких втiлився дух нiмецького романтизму. У фантастичних повiстях-казках письменника присутнi романтична iронiя, теми безумства, реальностi iлюзорного, iррацiональностi буденного…

Ернст Амадей Гофман

Малюк Цахес

(збiрник)

Передмова

Ернст Теодор Амадей Гофман

Для бiльшостi з нас найповнiшим i найяскравiшим втiленням поняття нiмецька романтична проза е Ернст Теодор Амадей Гофман. Його iм'я першим спадае на думку, коли йдеться про романтичного героя, романтичний конфлiкт, романтичну iронiю тощо. Час, цей найсуворiший лiтературний критик, визначив кожному свое мiсце. Одним – почесне i гiдне в iсторii лiтератури, iншим – у темрявi забуття, а небагатьом найбiльшим, найоригiнальнiшим митцям слова надав право вважатися класиками, яких читають все новi поколiння. Саме цi митцi мали i мають великий вплив на багатьох художникiв наступних генерацiй, до них звертаються за естетичною насолодою i глибокими думками, в iхнiх творах черпають натхнення, поштовх до власних шукань в царинi прекрасного. Так, iсторичним фактом е те, що не Гофман, а Фрiдрiх Шлегель сформулював теоретичнi принципи романтизму. Це Новалiс, а не Гофман написав перший програмний (на жаль, не завершений) романтичний твiр «Генрiх фон Офтердiнген». Не вiн, а Людвiг Тiк був автором чудовоi романтичноi казки «Бiлявий Екберт», а разом з Вiльгельмом Вакенродером – першого роману в романтичному дусi про митця i мистецтво «Мандри Франца Штернбальда». Вони та iншi раннi романтики були першопроходцями. Гофман прийшов у лiтературу майже на двадцять рокiв пiзнiше за представникiв першого поколiння нiмецького романтизму. Але саме йому судилося стати не просто знаковою фiгурою цього напряму в нацiональнiй лiтературi, а й сфокусувати у своiй творчостi всi найхарактернiшi його риси, головнi образи i теми, центральнi iдеi. Йому було дано променем свого неповторного таланту освiтити фантастичний, прегарний свiт, якого нiколи не було i не буде, але який вабить нас своею таемничою красою, змушуе вiрити в реальнiсть нереального й захоплюватися дарованою лише генiям силою животворящоi уяви. Цей митець настiльки багато значить для лiтератури, що про нього жоднi пафоснi слова не звучать фальшиво.

Пiсля цього вступу перейдемо до фактiв життя та художньоi творчостi цiеi незвичайноi людини.

Ернст Теодор Вiльгельм Гофман (iм'я Амадей вiн взяв на честь свого улюбленого композитора Вольфганга-Амадея Моцарта вже дорослою людиною) народився в 1776 роцi в схiдно-прусському мiстi Кенiгсберг у бюргерськiй родинi. Представники цiеi родини в кiлькох поколiннях займалися юриспруденцiею, i кар'ера юриста була змалечку визначена майбутньому письменниковi, хоч вiн i не виявляв до неi нiякого iнтересу. Вже в дитинствi вiн цiкавився мистецтвом – музика, малювання, театр, лiтература приваблювали його, i пiзнiше в усiх цих царинах вiн зробив щось значне або непересiчне. Найбiльшим, найважливiшим з усiх видiв мистецтва юний Гофман вважав, як i слiд романтиковi, музику, iй вiддав багато творчих зусиль i таланту. До лiтературноi дiяльностi вiн звернувся, коли йому було вже понад тридцять рокiв, але саме вона зробила його одним з найвiдомiших нiмцiв XIX сторiччя. Та спочатку за вимогою батькiв вiн мав навчатися солiдного фаху i вступив на юридичний факультет Кенiгсберзького унiверситету, реномованого навчального закладу, де викладав фiлософiю такий вiдомий вчений, як Емануiл Кант. Вже тодi юний студент болiсно вiдчував розрив мiж власними духовними пориваннями i прагматичними вимогами до себе оточення, прагненням особистоi свободи i залежнiстю вiд норм бюргерського суспiльства, вiд матерiальних щоденних потреб. З молодих рокiв його мучила двоiстiсть людського iснування – жадання свободи i краси, польоту в небеснi сфери, дива творчостi i кохання й одночасно прикутiсть до щоденного сiрого, побутового, матерiального. Болiсною була i неможливiсть скинути з себе непривабливу оболонку маленького чоловiчка з коструб