Сьогоднi я бачила…

Делия Стейнберг Гусман

«Сьогоднi я бачила…» – книжка особлива. Написана прозою, вона не поступаеться будь-якому вiдомому поетичному творовi, оскiльки ii слова напрочуд невимушено заторкують найпотаемнiше в кожнiй людинi. Ця книга, написана у жанрi роздумiв про наболiлi питання сьогодення, виходить за межi часу i простору, в яких ми живемо, бо жоден ii фрагмент не можна назвати вiдголосом скороминущих уподобань, що так само легко зникають, як i виникають. Отже, перед нами одна з тих незвичайних книг, обкладинка якоi мало, а то й нiчого нам не говорить, але пiд нею пульсуе цiлий свiт, геть вiдмiнний вiд нашого – охмареного песимiзмом та безликiстю; цiлий свiт, що, дiючи як живодайний бальзам, стае одою життю у кожнiй з його незлiченних форм.

Делiя Стейнберг Гусман

Сьогоднi я бачила…

Передне слово

Сьогоднi я бачив незвичайну жiнку…

Щоправда, нинi не всi розумiють автентичний змiст таких простих слiв. Коли реальне значення якогось слова втрачаеться, кожному вiльно тлумачити його на свiй лад. Коли велич на пiдозрi, а вищiсть видаеться «несправедливою», не варто зважати на кривотлумачення людей, якi звикли до притаманноi нашiй добi пересiчностi i не помiчають блискавичного осiяння.

Втiм, коли мова заходить про професора Делiю Стейнберг Гусман, ми не можемо не сказати про iстинну велич, справжню автентичнiсть та витончену шляхетнiсть.

Треба мати надзвичайну яснiсть розмислу професора Гусман, щоб прозирнути простi видимостi так, як це зробила вона соковитою i напрочуд простою мовою у численних роздiлах цiеi книги. Але ця простота жодною мiрою не позначаеться на глибокодумностi викладеного.

«Слова чогось вартують не своiм змiстом, а тим, що вони вивiльнюють», – сказав якось професор Хорхе А. Лiврага. Саме це i довела його вiрна учениця Делiя Стейнберг Гусман. Вчитуючись у цю книгу, щораз бiльше проймаешся неймовiрною свободою духу, завдяки якiй людина стае людиною, iнакше iй загрожуе безталання, що ми, власне, сьогоднi й бачимо. Перед нами справдi незвичайна книга, певне тому, що такою е i сама ii авторка… Але хай би як ми розсипалися словами (а кожен, хто знае Делiю, добре це розумiе), слiв буде замало…

Сьогоднi я бачив незвичайну книгу…

Кому не випадало дивуватися з того, що iнодi кiнцевий результат довiльного складання доданкiв обертаеться чимось бiльшим? Кому не випадало дивуватися з того, що певний витвiр несподiвано немов вивершуеться над самим собою, долаючи обумовленостi, в яких вiн народився, i перетворюеться дивовижним чином на щось вагомiше, нiж того можна було сподiватись?

Якщо справдi, – як про те мовиться в багатьох легендах i тисячолiтнiх народних переказах, – кожна людина мае в дитинствi ангела-охоронника, який опiкуеться ii цiлiснiстю, i якщо так само деякi твори теж мають «щось», що, вивищуючись над ними в тонких планах, опiкуеться iх вивершенням, то яке ж бо велике натхнення потрiбне було для написання цiеi книги! Давне арабське прислiв’я стверджуе, що «незрячому розуму очi нi до чого». Отож, найбiльше в цiй книзi вражае те, як легко i невимушено вона вiдкривае перед нами дивовижний i прекрасний Всесвiт, якого самi ми чомусь недобачаемо.

Ця книга, започаткована 1975 року як окремi дописи до постiйноi рубрики журналу «Nueva Acropolis», вартувала семи рокiв ревноi працi. Проте, читаючи ii, навряд чи це хтось помiтить. Семирiчний доробок аж нiяк не видаеться довiльним зiбранням розрiзнених чи штучно поеднаних фрагментiв задля вдоволення цiкавостi незлiченних щирих шанувальникiв професора Гусман, яких що не день бiльшае. Це, радше, цiлiсний твiр, який, не бувши попервах задуманим у такому виглядi, засвiдчуе, що дисциплiнований розум може цiлеспрямовано й неухильно зберiгати вiрнiсть власному розмислу.

«Сьогоднi я бачила…» – книжка особлива. Написана прозою, вона не поступаеться будь-якому вiдомому поетичному творовi, оскiльки ii слова напрочуд невимушено заторкують найпотаемнiше в кожнiй людинi. Ця книга, написана у жанрi роздумiв про наболiлi питання сьогодення, виходить за межi часу i простору, в яких ми живемо, бо ж