Людина (збiрник)

Ольга Кобилянська

Ольга Юлiанiвна Кобилянська «велика украiнська письменниця, бо час нiчого не заподiяв ii творам, а тiльки утвердив iх у нашому народi» (Василь Земляк); «Пишна троянда в саду украiнськоi лiтератури» (М. Старицький). Письменниця опрацювала в украiнськiй прозi нову тему: доля освiченоi дiвчини, яка не може змиритися з бездуховнiстю мiщанського середовища. В ii творчiй працi важливу роль вiдiгравали особистi переживання i враження. Лейтмотив повiстi «Людина» – зображення життя освiченоi бiдноi жiнки в глухому провiнцiйному мiстечку. Мрii Олени постiйно розбиваються об мур обивательських уявлень: усi доводять, що жiнка мае бути тiльки придатком i прикрасою чоловiка.

Ольга Кобилянська

Людина (збiрник)

Повiстi

Людина

Повiсть з жiночого життя

Присвячено

високоповажанiй

Наталi Кобринськiй

I

Das Reich der L?ge ist aufrecht, wie es noch niemals gewesen. Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in glei?enden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor…[1 - Всюди пануе брехня, як ще нiколи дотепер. А правда вiдважуеться виповзати зi свого кутка не iнакше, як закутана в привабливо-яскравi ганчiрки… (Нiм.)]

Пан Епамiнондас Ляуфлер прожив добрi часи. Був ц.-к.[2 - Ц.-к. – цiсарсько-королiвський.] лiсовим радником, мав велике поважання, великий вплив i великi доходи. А що вiн мав мiж iншим, так «побiчно», ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, – се не мало нiкого обходити. Про се не мав вiн нiкому здавати справоздання. Хiба б собi самому. А позаяк був з собою у згодi, позаяк розумiв себе, як розумiв i своi лiсовi справи, тож i ходив (як кажуть простенькi люди) «годинник зовсiм в порядку». Вiдтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись бiльшими наслiдками, коли показалось, що великi причини спроваджують i великi подii… тодi й настало… та про се вже опiсля…

Пан Ляуфлер був жонатий i мав чотири доньки й одного сина. Останнього любив вiн несказанно, ба навiть обожав. «Се буде гординя мого життя, свiтило цiлоi родини, се чоловiк будучини!» – мовляв вiн часто до своеi жiнки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вiрила смiливому вiщуванню свого мужа. Вона бачила сама не раз у своiх мрiях сина лiсовим радником, бачила, як вiн iздив у елегантнiй колясцi, гордими кiньми, бiля нього багата жiнка, його здоровлять низенько малi й великi, старi й молодi; бачила його також поважним лiкарем-радником у товариствi високих осiб, що з ним дружньо балакають. Часами змiняв муж будучини свiй завiд[3 - Завiд – професiя, фах.] й вибирав становище надвiрного радника. Супроти того не можна було вже нiчого закинути. А як се звучало шумно! «Високоповажаний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц.-к. надвiрний радник!» Надвiрний радник! Нi, надвiрним радником буде, мусить бути. Се якраз мудрiше, нiж лiкарським радником або лiсовим радником! Ну, щодо останнього, то воно припало iй лише так en passant[4 - Мiж iншим (франц.).] на думку, бо ii муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лiсовий радник не те, що надвiрний радник! А коли е вже хто раз надвiрним радником, тодi й до мiнiстра судiвництва недалеко. Ой Боженьку, що-то не коiться все в чуднiм бiгу часу! Вона не була одна з тих, котрi вiрують в чуда, в протекцiю або що таке. Борони Боже, так низько вона ще не упала, тож саме i не думав так нiхто в домi ii та ii мужа. Вона хотiла речi лише так брати, як вони самi собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть би там i Гамбетта (котрого вона бачила оногди в panopticum[5 - В паноптикумi (лат.).]), нiм став славним на цiлу Францiю? Яким був Колумб, нiм вiдкрив Америку? Певно, не таким славним, яким уже став опiсля. Був i ще такий один, що сягав немов пiд небеса. Ах, що то iй все так iз пам’ятi вибилось, i вона собi нi iменi, нi року не могла пригадати! Головне, однак, в тiй подii було те, що хтось там в молодих лiтах був пастухом, а на старiсть став митрополитом. Однак – куди ж вона загналась? Аж смiх бере. Герман-Євген-Сидор не був анi бiдним хлопцем, що вичiсував вовну у свого батька (як се робив той бiдняка, той